ПОРАДИ БАТЬКАМ МАЙБУТНІХ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

 

         Відомо, що чим краще готовий організм дитини до всіх змін, пов’язаних із початком навчання в школі і до труднощів, тим легше він їх подолає, тим  спокійнішим буде перебіг підготування до школи . Тому і приділяється значна увага проблемі  визначення готовності дитини до школи. Готовність дитини до систематичного навчання – це той рівень розвитку дитини, за якого вимоги систематичного навчання не будуть надмірними і не призведуть до порушення здоров’я дитини.

         Чому ж так важливо визначити готовність дитини до вступу в школу?  Доведемо, що у дітей, не готових до навчання, важко і достатньо довго відбувається підготовка адаптації, пристосування до школи; у них значно частіше проявляються труднощі  навчання. Серед  них значно більше невстигаючих, і не тільки в першому класі, а й на далі ці діти частіше серед невстигаючих, і саме в них наявні випадки порушення стану здоров’я.

         Батькам слід звернути увагу : якщо дитина не достатньо готова до навчання, але навчається добре – це досягається дуже дорогою «фізіологічною ціною» і виникає значне напруження різних систем організму, призводить до стомлення і перевтомлення, і як результат – розладу нервово-психічної системи.

         Що ж включає в себе психологічна готовність до навчання в школі? Важливим  є те, що майбутній школяр «починається» з позитивного ставлення до школи, бажання вчитися, прагнення  до здобуття знань. Величезну роль у прояві такого ставлення  відіграють правильне уявлення дітей про навчальну працю та шкільне життя. Вони допомагають збагнути дітям всю серйозність навчальної діяльності та відповідально ставитися до учнівських обов’язків. Батькам треба пам’ятати це, щоб роботу в цьому напрямку будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем: постійно переконувати, що навчання в школі – це  серйозна праця, унаслідок чого дитина дізнаватиметься щось нове. Не варто залякувати труднощами, що можуть вплинути на навчання. Треба пам’ятати про те, що в школі часто буває робота не цікаво, але важливою, яку потрібно виконувати, слід привчити дитину підкорятися слову «треба». Варто формувати вміння доводити почату справу до кінця, переборювати  труднощі, переживати задоволення від зробленого, не засмучуватися невдачею. Прагнення йти до школи живиться передусім пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості і на кінець дошкільного дитинства набирає форм пізнавальної активності. Тому батьки повинні сприяти формуванню допитливості, здатності розділяти відоме й не відоме, переживати почуття задоволення від   виконання інтелектуальних завдань.

         Розумова готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певною сумою знань про навколишнє. Важливий не тільки обсяг тих знань, які має дитина, скільки їх якість , ступінь усвідомленості, чіткість. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики, і особливо рухів руки і пальців.

         Необхідно розвивати у дітей здібності слухати, розуміти зміст прочитаного, вміння переказувати, проводити зорове зіставлення. Розумова готовність визначається як уміння дошкільника  розв’язувати прості задачі, робити звуковий аналіз слова або зв’язано розповідати про зображення на картинці, так і тим, якою мірою доступні операції аналізу, синтезу, порівняння, класифікації.

         Є діти , які не досягають такого рівня розумового розвитку, за якого вони можуть успішно включитися навчальний процес, зазнають у першому класі значних труднощів, навіть в умовах незалежного індивідуального підходу до них. У таких випадках очевидна не готовність до навчання.

         Необхідно, щоб дитина вміла слухати дорослого і сприймати його вказівки, керуватися ними під час занять, усвідомлювати необхідність запитати, якщо завдання не зрозуміле, оцінювати свою роботу. До початку навчання у школі майбутні першокласники мають оволодіти такими поняттями: «більше», «менше», «однаково»,»стільки само», «короткий і довгий», «старший і молодший»; уміти порівняти найпростіші предмети.

         Вольова готовність дітей до школи означає здатність керувати своєю поведінкою, довільно спрямовувати свою психічну діяльність, саме певним рівнем вольового розвитку маленького школяра обумовлюється його здатність зосереджуватися на виконанні шкільних завдань, скеровувати увагу на уроці, довільно запам’ятовувати й відтворювати матеріал. Формуванню у першокласників відповідальності за учнівські справи, сумлінного ставлення до своїх учнівських обов’язків сприяють розвинені батьками в період дошкільного дитинства мотиви елементарної обов’язковості правил поведінки та вимог дорослих. Тому важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися; формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу.

Обізнаність із моральними нормами, які визначають людські взаємини, здатність дотримуватись правил поведінки в колективі – надійний компас для новачка в новому середовищі.

         Одне з першочергових завдань сім’ї, у забезпеченні загальної готовності дитини до школи полягає у тому, щоб сприяти її моральному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці. Туди входить піклування батьків про нормальне харчування малюка, загартування організму, медичне обстеження.

         Успішність навчання у школі багато в чому залежить від функціонального розвитку і тану здоров’я дитини. Дитячий організм сприятливий до негативних зовнішніх впливів через морфологічну та функціональну незавершеність усіх систем і органів.

Навантажень зазнає несформований опорно-руховий апарат, коли доводиться протягом тривалого часу утримувати статичну позу. Тому треба слідкувати, щоб у дитини не відбулося викривлення хребта. Слабко розвинені також дрібні м’язи кисті тому в дітей часто втомлюється рука. Ступенем розвитку вищої нервової діяльності зумовлені незначна кількість уваги, недостатність внутрішнього гальмування, швидке зростання збудження, що зовні виявляється у зайвій рухливості та чисельних відволікань від діяльності, коли вона вимагає зосередження. Усе це необхідно враховувати дорослим, будуючи свою взаємодію з дитиною.

Психологи підкреслюють, що підготовка до школи повинна полягати не тільки і не стільки в навчанні дитини спеціальних знань і вмінь, скільки в загальному розвитку її розумових здібностей і пізнавальних інтересів, у формування вміння спостерігати й узагальнювати явища і на основі цього робити певні висновки.

 

 

Поради батькам: як підготувати дитину до школи

 

         Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру. Вона включає в себе мотиваційну,розумову, емоційно-вольову, соціальну готовність.

         До вступу у школу у дитини мають бути сформовані знання про навколишнє середовище:

• Знання про себе, про свою родину, про своє місто, вулицю;
• Знання про явища природи: пори року, місяці, дні тижня, про явища природи;
• Знання про дорослих людей: за віком, професією, якостями характеру.

 

Займаючись з дитиною, враховуйте такі моменти:

• Плануйте заняття таким чином, щоб діти досягли успіху.
• Хваліть дитину за успіхи.
• Намагайтеся позитивно ставитися до невдач дитини.
• Будьте терплячі, коли доводиться показувати одне і те саме багато разів.
• Концентруйте увагу на сильних рисах дитини, а не на її слабостях. Плануйте подальшу роботу, опираючись на ці сильні риси.
• Завдання повинні бути достатньо складними, щоб бути цікавими, проте не занадто, щоб не викликати у дитини розгубленості.
• Будьте постійними у своїх вимогах до дитини.
• Доручайте відповідати дитині за будь-які види діяльності.
• Надавайте дитині можливість продемонструвати свої досягнення
• Використовуйте всі можливості матеріалу для того, щоб зацікавити дитину,ставлячи проблему, активізуючи самостійне мислення;
• Організовуйте співробітництво з дитиною, здійснюючи взаємодопомогу та співробітництво;
• Робіть усе можливе, щоб ваша дитина була щасливою.

 

Що можна і чого не можна робити до школи?

Зовсім не слід:

• Змінювати режим дня дитини: позбавляти денного сну, прогулянок, ігор;
• Оцінювати все, що робить дитина, так, як оцінюється діяльність учня;проходити з дитиною програму першого класу, насильно замінюючи гру на навчання;
• Занадто багато і одразу все вимагати; свої вимоги формулюйте доступно та поступово;
• Драматизувати невдачі дитини;
• Порівнювати дитину з іншими дітьми;
• Проявляти негативне ставлення до неправильних дій дитини;
• Постійно поправляти дитину, часто примушувати переробляти роботу, тому що це призводить до гіршого результату;
• Вимагати від дитини розуміння всіх ваших почуттів.

 

Необхідно:

• Прищепити дитині інтерес до пізнання довкілля, навити спостерігати, думати осмислювати побачене та почуте
• Навчити її долати труднощі, планувати свої дії, поважати оточуючих;
• Приділяти належну увагу фізичному розвитку дитини, особливо моторики, використовуючи ліплення, малювання;
• Подбати про постановку руки при письмі;
• Заохочувати допитливість дитини, прагнути, щоб вона дізналася щось нове для себе;
• Формувати в дитини вміння ставити запитання, заохочувати її міркування;
• Намагайтеся, щоб дитина більше часу проводила з дорослими, робила з вами домашню роботу, бачила, як ви спілкуєтеся з людьми.

 

 

Які вони діти ?

Типи дітей дошкільного віку

Пасивний

         Відносно пасивна дитина. Вона спокійна, мовчазна,нетовариська, боїться незнайомих, тримається переважно тільки біля найближчих членів сім’ї. Дідуся і бабусю такий стан речей може цілком улаштовувати. Дитина утримується від  планів на майбутнє, не просить, не вимагає іграшок або солодощів, не пропанує кудись піти, щось зробити, не ставить багато запитань – одним словом, зручна дитина, якщо від вас потрібно лише посидіти з нею декілька годину відсутність батьків. Але якщо ви стурбовані розвитком малюка, його майбутнім, то варто усвідомлювати, що така поведінка ненормальна для дитини дошкільного віку. Такій дитині необхідна психологічна, педагогічна а можливо і медична допомога. Їй необхідно допомогти стати активнішою, рухливішою, впевненішою, допитливішою. Якщо ваш онук або ваша онучка налужать до цього типу, необхідно встановити раціональний режим гри (тобто рухи і % заняття) і відпочинку. І те, й інше має відповідати енергетичним ресурсам дитини, яких у дитини недостатньо. З такими дітьми треба постійно розмовляти і ставити їм запитання. Наприклад, розглядаючи картинки в книжці, звертаємося до дитини; «Хто тобі подобається? Чому?», «Візьмімо іншу книжку. Яку ти хочеш?» Всі запитання змушують робити вибір, думати, діяти. У розмові з такою дитиною час від часу варто вживати фразу: «Виростеш – будеш сильним!» або «Це  ти обов’язково зможеш!»

 

Рекомендації виховання

         Сприяйте виявам ініціативи. Онук проводитиме з вами вихідні дні. Ще у суботу запитайте його: «Куди б ми могли піти з тобою у неділю?» Він відповідає: «Не знаю». Ви наполягаєте: «А ти подумай». Вчіть дитину робити вибір.

         Розглядаємо вітрину магазину або клумбу з квітами, запитуємо: «Що тобі подобається більше? Чому?»

         Накриваємо на стіл: «Вибери найгарніші тарілочки».

         Готуємося до прийому гостей: «Які страви готуватимемо, із яких ягід зваримо компот, кого куди посадимо?»

         Все це доручіть дитині, як би важко їй не було.

• Після будь-якого прояву ініціативи похвала і схвалення найніжнішим тоном обов’язкові. Ви маєте показати дитині, як ви нею задоволені і як радієте разом із нею  виявам рішучості, сміливості, активності в її діях. Надалі вона прагнутиме робити все ще краще.
• Пам’ятайте, що дитина першого типу, як правило фізично слабка. Вона  потребує не тільки підтримки, похвал, але й допомоги з вашого боку. Не перевантажуйте її. Після будь-якого напруження – фізичного або розумового – необхідно розслаблення, відпочинок, можливо навіть сон. Засинаючи, нехай вона потримається за вашу руку ізнову відчує вашу підтримку.
• У грі давайте дитині маленьку, але самостійну і відповідальну роль . Ви можете використовувати «конструктор» або залізницю, при цьому самі плазуватимете по підлозі, будуватимете, складатимете, а вона немов би просто буде присутньою при цьому. Що ж, для початку і це не погано: аби був проявлений інтерес. Але роль потрібна, заради неї, власне і затівається гра. Припустимо, перш ніж тепловоз буде відправлений за вказаним маршрутом, хтось повинен дати сигнал, що дозволяє почати рух. Це можуть бути слова: «Увага! Приготуватися! Пуск!» - або, наприклад свисток. Сигнал повинен дати онук. Таким чином,дитина стає ніби відповідальною за початок всієї операції. Почуття поваги до себе в малюка зростає, що власне і потрібно було нам із самого початку.
• Чим би не дратувала вас така дитина, яку б помилку чи провинність вона не вчинила, будьте особливо обережні з покараннями. Ви можете заразом знищити паростки її впевненості в собі, сміливості, почуття власної гідності, виплекані з такими труднощами.

 

 Товариський

         Характерною рисою дитини  цього типу є те, що центральне місце в її житті зайве спілкування. Дитина одна не може посидіти жодної хвилини. Їй потрібні спільні ігри з дітьми і дорослими, а краще з  тими й іншими разом, прогулянки, походи в гості.

         Найчастіше повторювані фрази в такої дитини починаються зі слів: «Я хочу…», «Я з вами…», «Візьміть мене…», «Давайте зробимо…», «Давайте підемо…».

         Дідусь і бабуся повинні приділити особливу  увагу  особистісному змісту такого спілкування. Постежте за онуком. Якщо він належить до того типу, який ми розглядаємо, то ви легко виявите, що  до гри, занять, будь – якої справи він ставиться  байдуже. Такі діти полюбляють возитися, кричати, пищати… Власне, для  них немає значення, чим займатися, аби бути «купі».

         Ці діти охоче слухають музику, дитячі радіо- і телепередачі, але самі що-небудь роботи лінуються. Навчити їх гри на музичному  інструменті майже неможливо, змусити вивчити вірш – настільки ж проблематичного.

         У підлітковому віці – це любителі всього новенького, «гостренького»,ефектного, яскравого. Саме серед дітей такого типу найчастіше зустрічаються ранні курці і токсикомани.

         Відмінна  риса дітей молодшого віку і підлітків другого типу полягає в тому, що вони не люблять читати.

 

Рекомендації з виховання

• Допоможіть онуку знайти улюблене заняття, спробувавши різні види діяльності. Незважаючи на незібраність вашого онука, він може захопитися якоюсь справою серйозно. Але таку справу доведеться  шукати. Пропонуйте йому найрізноманітніші види діяльності й гри.
• Не ображайтеся на онука, якщо взявшись до якоїсь справи, він починає відволікатися, шукати привід, щоб зайнятися чимось іншим, йому раптом здається нудним і нецікавим все те, що цікавило його хвилину тому.
• Не дратуйтеся і не сердьтеся на нього. До малюка другого типу потрібний особливий підхід. Продовжуйте пошуки улюбленого заняття для нього. Ви маєте відкрити його таланти.
• Залучайте онука до домашньої праці. Незалежно від захоплень дитини, заохочення до домашньої праці є обов’язковим елементом виховної програми. Дитина, яка за своїми психологічними властивостями націлена виключно на гру і розваги, повинна навчитися шанувати працю.

З такими дітьми потрібно вести бесіди про працю, читати про це, весь час намагатися викликати бажання брати приклад з людини праці, поважати працю батьків. Частування, розвагу або бажаний подарунок перетворюють у нагороду за працю.

Добровільна участь у праці, бажання дитини допомогти дорослому повинні всіляко заохочуватися дідусем і бабусею. Дитина має розуміти, що все досягається працею і що займатися улюбленою справою дуже цікаво.

• Прилучіть дитину до читання. Звичайно діти другого типу полюбляють дивитися кінофільми, а особливо – мультфільми. Це треба використовувати. Дуже багато дитячих фільмів  - це екранізація художніх творів. Переглянувши,наприклад «Канікули в Простоквашино» запропонуйте дитині переказати зміст мультфільму. Це виявляється зовсім непростою справою. Дитині доведеться допомогти, ставлячи навідні запитання. Попросіть її назвати головних героїв мультфільму. Запитайте, як їх зовуть, хто вони, які в них улюблені заняття, чому вони опинились у селі тощо. Коли дитина закінчить  свою розповідь, запитайте її, який герой їй найбільше сподобався, і запропонуйте прочитати книжку Едуарда Успенського. Дитина одразу зацікавиться. Прочитайте кількість рядків із книжки і зупиніться на цікавому місці. Малюк має переконатися, що читання книжок – це дуже цікаве заняття.
• Остання рекомендація: покаранням для дітей другого типу є ізоляція. Тому якщо малюк «розбушувався», якщо він завинив і ви вважаєте, що це без уваги залишити не можна, відправте його у куток, нехай постоїть там, заспокоїться, побуде один і подумає над своєю поведінкою. Позитивна реакція наступає швидко. Далі вже ви вибираєте характер команд і стиль керування своїм онуком. Важливо тільки від суворості не переходити миттєво до пестощів і поцілунків. Дайте йому зрозуміти і відчути, що він вас все-таки засмутив.
• Чомучка

     Центральне місце в житті дитини даного типу займає пізнавальний інтерес. Це – «чомучки». Основне їх запитання: «Що це таке?» Основне прохання: «Прочитай, розкажи». Відмовляти не можна. Дитина дуже швидко розвивається, якщо у дорослих, які постійно з нею спілкуються, вистачає терпіння відповідати на різноманітніші запитання, що часом повторюються.

     Для дітей спілкування значиме, вони дуже полюбляють спілкуватися з дорослими. Але особливе місце в житті дитини такого типу займають дідусі і бабусі. Чим більше соціально значимі, чим інтелектуальніші останні, тим цікавіші вони для дитини. ЇЇ запитання не залишаються без відповіді. Вона задоволена.

     Ваш онук буде підкреслювати значення для нього особистої дружби, скажімо, із дідусем, і ревнуватиме діда до брата або сестри, до справи, котрою той займається, до дорослих друзів, які з’явилися у діда ще до народження онука.

Йому незрозуміло, що дідусь може на щось або на когось відволікатися, якщо існує ВІН, який так любить діда і дорожить дружбою з ним. Дитячі ревнощі – дуже егоїстичне почуття, але воно потребує до себе дбайливого ставлення. В іншому цього допускати не можна.

     Діти третього типу полюбляють заняття усіх видів, хоча успішність і наступна оцінка не викликають у них особливого інтересу; до будь – яких оцінок вони, у принципі, байдужі.

     У перспективі – це люди творчої праці. Але існує серйозна небезпека. Вона полягає в розвитку егоїзму, себелюбності і, як результат, черствості. Щоб не довелося потім вимовити добре відому фразу: «Ми стільки в нього вклали, а він…», починайте працювати над формуванням моральних якостей дитини із раннього дитинства.

     «Поділись із сестрою», «Навчи іншого», «Допоможи слабшому» - подібні установки повинні частіше йти від дідуся і бабусі.

     Виховуючи дитину третього типу, батьки нерідко  допускають грубу педагогічну помилку. Вони люблять «демонструвати» свою дитину і роблять це досить часто на вечірках у компаніях дорослих, у присутності колег, товаришів по службі, партнерів.

     Дитина дуже швидко «схоплює» ситуацію, підлаштовується під неї, хоче вилучити (і, як правило, вилучає) із ситуації неабияку вигоду. Все це разом негативно позначається на її подальшому розвитку.

 

Рекомендації з виховання

 

• Запитання онука не повинні залишатися без відповідей. Шукайте відповідь удрукованих джерелах, якщо не можете відповісти одразу. Не соромтеся сказати: «Я не знаю», але ніколи не брешіть, не придумуйте неправильних відповідей. Усвідомте, що ви теж не все знаєте, але обіцяйте спробувати знайти відповідь у літературі, за допомогою спеціалістів тощо. Обіцянки треба виконувати неодмінно.
• Порадьте батькам дитини даного типу подумати про другу дитину. Це дуже серйозна рекомендація в плані виховання дітей третього типу. Пообіцяйте допомогу зі своєї сторони, покладіться на науку, наведіть приклади з інших сімей, але домагайтеся результату.

У такої дитини  повинні бути брати і сестри, тільки таким шляхом можна зняти той егоцентризм, що формується у свідомості малюка за наявності шести дорослих (двох батьків, двох дідусів і двох бабусь), кожен із яких стурбований майбутнім дитини і має свою програму виховання. Це нестерпно!

Якщо ж ідея про другу дитину з якихось причин нереальна, зробіть  все необхідне,щоб у вашому домі частіше бували дорослі з дітьми приблизно того віку, що і ваш онук. Для нього украй важливо спілкування з ровесниками.

• Акцент у вихованні має бути зроблений на моральному розвитку особистості. Міркування про честь, гідність, доброту, справедливість повинні бути присутні в усіх інших бесідах, які ви проводитимете зі своїм онуком. Особливу увагу варто звернути на правила етикету.
• Основним покаранням, прийнятим стосовно дитини такого типу без шкоди для її нормального розвитку може бути тимчасове охолодження почуттів із боку дорослих – батьків, дідуся, бабусі. Ніколи не говоріть їй: «Йди від мене, я тебе не люблю» (це неправда). Але гнівно сказати: «Ти дуже засмутив мене сьогодні» або Мені було дуже соромно за тебе» - це цілком припустимо. Припустимо й інше: на якийсь час припинити спілкування з дитиною, навіть побутові розмови. Покажіть їй, що ви дійсно розсердилися.
• Основна помилка дідусів та бабусь, що звикли гратися і «сюсюкати» із малюками, полягає в тому, що вони недооцінюють інтелект свого онука,його розум,кмітливість,спостережливість. З шести років можна говорити з дитиною на рівних. Вона вас розуміє в усіх нюансах. З якихось питань варто радитися з дитиною. Вона оцінить це дуже високо, і ваша дружба стане це міцнішою.
• Якщо ви не праві, попросіть в онука вибачення. Він великодушно вибачить вас У нього не буде розвиватись злопам’ятність.
• Частіше покладайте на дитину відповідальність. Створюйте ситуації, у яких вона повинна вас ніби проконтролювати.

Наприклад: «Перевір,будь ласка, чи  виключив(ла) я газ» (чи правильно лежить трубка на телефоні; чи вимкнена праска,телевізор, світло втій кімнаті, із якої ви тільки що вийшли; чи закипів чайник; чи щільно закритий кран, щоб не капала вода тощо).

Якщо у вас онук або онучка такого типу -  при правильному вихованні і дотриманні педагогічних рекомендацій вже в юнацькому віці вона буде серйозною і відповідальною людиною, здатною на великі справи.

 

Помилкова чомучка

         Дитина цього типу за зовнішніми проявами схожа на дитину третього типу, але особистісний функціональний зміст діяльності в дітей четвертого типу інший.

         Це  теж «чомучки», вони теж схильні до пізнавальної діяльності, але для них визначальним є ставлення дорослого (батька, матері, вихователя, вчителя, дідуся і бабусі). Для них важлива не стільки сама діяльність і її результат, скільки оцінка цього результату дорослим.

         Дитина третього психологічного типу робить щось, тому що упевнена. Що так потрібно; дитина четвертого типу робить це, тому що ви сказали, що так потрібно.

         Щоб включити в роботу й у свої плани дитину четвертого типу, достатньо просто дати їй завдання. Це слухняна дитина, і вона сама постійно хоче вам догодити. Для  того щоб те саме зробила дитина третього типу, її потрібно спочатку переконати.

         Щоб установити, до якого психологічного типу, третього чи четвертого, належить ваш онук, поставте йому таке запитання: «Що тобі більше подобається, яблуко чи груша?» Дитина третього типу зробить вибір, трохи поміркувавши або дуже швидко, не роздумуючи, а дитина четвертого типу відповість: «А тобі?» Якщо ви реально запропонуєте онуку яблуко і грушу, він протягне обидві руки.

         Таким чином,якщо мати на увазі розвиток особистості в цілому, то всі домашні вихователі – і батьки, і дідусі з бабусями – повинні бути стурбовані надмірною занепокоєністю дітей даного типу визнанням навколишніми. «А що скажуть люди?» - от що означатиме це в майбутньому.

         Людина ніби постійно демонструє себе, не живе, не діє, а весь час «озирається», як її оцінюють навколишні. Але ж людині в житті треба «бути», а не «здаватися».

 

Рекомендації з виховання

• Поєднуйте похвалу з зауваженням. Припустимо, онук показує вам свій малюнок. Малюнок дійсно гарний і ви щирі у своїй похвалі, але творча діяльність завжди дозволяє щось підказати. Це буде суб’єктивне зауваження, і автором воно може бути проігнороване, але зробити його все-таки потрібно.
• Намагайтеся викликати ініціативу.
• Вчіть робити самостійний вибір.

 

 

 

 

Рухливий

Центральне місце в системі життєдіяльності дітей цього типу займають рухливі ігри. Така дитина бігає, стрибає цілий день до повної знемоги, більше ні на що не залишається часу, ні сил. Складається враження, що їй подобається тільки гуляти.

         У силу підвищеної реактивності і збуджуваності цим дітям важко запам’ятовувати,у них є труднощі з увагою і дисципліною. Особливо важко даються їм перші місяці перебування у школі.

 

Рекомендації з виховання

 

• Будь-яку прогулянку дитина повинна заслужити. Щодня ви маєте давати їй таку установку: спочатку зроби, потім підеш гуляти. Причому якість виконаного завдання варто перевірити з усією старанністю.

 

 

Не готові знання, а готовність їх здобувати

         Коли вважати дитину готової до школи? Як тільки їй виповниться 6 чи 7 років?

         Мабуть, не завжди віковий чинник є вирішальним. Як на одному дереві не всі яблука дозрівають водночас, так і наші діти – комусь не рано йти до школи і в 6 років, а комусь зарано ще й у 8. Що дитина фізично вже, так би мовити «дозріла», видно зовні: дістає рукою через середину голови протилежне вухо, з’явилися постійні зуби. Але це ще не все.

         Часто вважають: якщо навчити дошкільника читати, лічити, виконувати додавання та віднімання, ознайомити з явищами навколишнього світу – він добре вчитиметься, хоча має лише 5 років. А в садочку, мовляв, йому вже нудно. Такі батьки не враховують, що у малюка в цьому віці ще недостатньо розвинена моторика пальців (а отже він, не зможе нормально писати), у нього ще не до кінця сформовані психологічні якості, потрібні для навчання, йому ще важко напружено працювати дитячому колективі, він швидко втомлюється. Чому ж діти не завжди виправдовують сподівання батьків на гарні успіхи в навчанні? Спробуємо проаналізувати. Наприклад, такий момент: батьки в захопленні від здібностей і талантів свого малюка, захвалюють його. І дитина починає відчувати свою перевагу над іншими, тому вже не надто уважно слухає вчителя, оскільки впевнена, що й сама все знає і випереджає однокласників за підготовленістю. З часом такого всезнайка починають «переганяти» менш  підготовлені однолітки, і це вражає його самолюбство. Він втрачає впевненість в собі і починає гірше вчитися. Тоді батьки, які не чекали такого повороту,скрушно зітхають: :»Мабуть, зарано-таки було йти до школи».

         Дитину можна вважати готовою до навчання, коли вона вміє слухати і чути,відповідати на поставлені запитання, отже, й виконувати завдання, виділяти в них під завдання – тобто здійснює певні мислитель ні операції.

         Ось, скажімо, дітям пропонується таке завдання: «Розгляньте малюнок. Знайдіть на ньому живих істот та розфарбуйте тих, що літають». Дитина, що не звикла вслухатися,вдумуватися у сказане, відразу ж починає розмальовувати всю картинку, бо сприйняла лише слово «розфарбуй». А той, хто вміє уважно слухати й вдумливо ставитися  до завдання, виділить для себе тут чотири піл завдання:

1. Розглянути малюнок;
2. Знайти живих істот;
3. Вибрати тих, що літають;
4. Розфарбувати їх.

Після виконання цього завдання вдумливий учень спроможний обґрунтувати,довести правильність зробленого.

Дуже важливо, щоб у дитини була сформована увага, звісно, в межах вікових можливостей. Досить часто малюнкам бракує саме вміння сконцентруватися на завданні хоча б на 3-5 хвилин. Неуважний учень не може правильно виконувати завдання, робити його так, як сказано, хоча б він був і найрозумніший. От вам і зауваження вчителя, і не такі блискучі успіхи, як очікували батьки, і їхній розпач, і претензії до педагога.

Першокласник має добре орієнтуватися у просторі. Адже якщо в нього несформовані такі поняття, як «вгору», «вниз», «вправо», «вліво», можуть виникнути проблеми під час роботи із зошитом. Дитина не зможе правильно виконувати завдання, швидко реагувати на команди вчителя, як от: «Три клітинки вправо, дві – угору» тощо.

Добре навчатися допоможе розвинена пам’ять, яку можна і слід тренувати, розучуючи з сином чи донькою вірші, пропонуючи їм запам’ятовувати порядок розміщення предметів чи малюнків тощо.

Чи привчаєте ви, шановні батьки, своїх малюків виконувати ваші прохання чи вказівки з першого разу?

Погодьтеся, це досить звична ситуація, коли на вимогу батьків закінчити гру, бо час їсти або спати, син чи дочка не реагують узагалі або відповідають: «Зараз, зараз, а те «зараз» ніяк не наступає. Отаке вміння,   небажання, виконувати прохання-вимогу дорослих у сім’ї переходить у садочок, а звідти – до школи. Діти не можуть правильно вдягнутися, вчасно поїсти. Вони розхристані, неохайні, бо нічого не встигають, і маючи непогану підготовку, недуже успішно навчаються, бо весь час відволікаються. Вони спізнюються на уроки,звикнувши робити лише те, що хочуть і скільки хочуть, не вміють переключатися на виконання завдань учителя. А тому часто стають предметом кепкування з боку однокласників. А це, погодьтеся, дуже й дуже погано.

Батькам таких дітей, та й вихователям у садку, доводиться витрачати багато нервів і часу. Принагідно хочеться порадити їм організувати життя в сім’ї, в групі, в класі за правилом «один, два, три». Тобто повідомити, що за непослух чи ще якусь провину (пояснити, що вважається провиною) дитина муситиме вийти з кімнати на стільки хвилин, скільки їй років, у разі, якщо отримає три зауваження. Наприклад, Васько смикає кота за хвіст. Ви кажете: «Васю, раз». Він продовжує. Ви кажете: «Два». Він не реагує. Ви кажете: «три», берете хлопчика за руку й виводите з кімнати, якщо треба то й силоміць. Васі 6 років. Через 6 хвилин ви повертаєте його до кімнати, ані словом не згадуючи про те, що було. Це дуже дієвий спосіб виховання слухняності.

Не можна сказати про велике значення розвиненого мовлення в дітей. Щоб бути готовою до школи, дитина має вміти переказувати текст, виділяти  в ньому головне, правильно формулювати  запитання та відповіді на них, переконливо обґрунтовувати свій вибір, складати речення та невеликі оповідки.

Ще один дуже важливий чинник – культура поведінки. Дитина, в якої вона сформована, вмітиме поводитись у колективі, спілкуватися як з дорослими, так і з ровесниками. Наш шосте річний першокласник легко приймає правила поведінки у школі, під час екскурсій, на концерті тощо, оскільки розуміє важливість виконання правил. Його не сваритимуть повсякчас, і він почуватиметься впевненим і захищеним. Це дуже важливо. Не варто вважати, що дитина, мовляв, поки ще мала, і все прийде саме собою, коли вона підросте.

Деякі батьки оточують своїх дітей гіперопікою, стараються все робити за них і цього ж чекають від вихователів, а потім – і від учителя. Шестирічна дівчинка, яку ввечері забирають додому, скаржиться: «Мамо, а Марія Іванівна не захотіла вдягнути мені колготки. Сказала, щоб я сама. Але я ж не вмію!». Нам усім варто пам’ятати слова з притчі про те, що на все життя рибою не забезпечиш, треба навчити дитину самостійно ловити рибу.

Істотним є і такі, здавалося б,дрібниці, як уміння правильно сидіти за столом під час письма, малювання, належно тримати ручку чи олівець. На це батьки здебільшого не звертають уваги. От і звикає дитина сидіти боком, підібгавши під себе ногу, затиснувши в скоцюблених пальцях ручку. Так само намагається прилаштуватися і за партою. Це псує її поставу, зір, а отже, шкодить здоров’ю, заважає правильно писати.

Перевчити малого не заважати і вдається. До речі, не варто вдома вчити дітей писати, бо батьки, зрештою, і самі дуже часто не знають, як без напруження тримати ручку, правильно писати літери та з’єднувати їх між собою. Доводиться перевчати у школі, а як відомо, легше навчити, ніж перевчити.

Отже, як бачите, для дитини, яка йде до школи, важливо не стільки мати якість відпрацьовані знання, скільки сформовані готовність і вміння вчитися, сприймати нове. Простежте, чи активно ваші син чи донька цікавляться навколишнім, чи вміють зосереджуватися, чи швидко й міцно запам’ятовують матеріал, чи добре розвинені в  них мовлення, різноманітні інтереси й чи наполегливо вони їх реалізують, чи схильні до творчої праці, чи прагнуть розв’язувати завдання неординарно. Стимулювати ці прояви та допомагайте їм розвиватися.

До речі, зауважу, що діти, які приходять до школи з дитсадка, більше, ніж «домашні», підготовлені до навчання і розумово, і психологічно. Вони легше входять у колектив, у них більше сформована життєва компетентність.

 

Мова наших дітей

 

Поради батькам

     Важлива роль у формуванні особистості дитини, зокрема у розвитку її мовлення, належить сім’ї. Адже перші слова, перші речення маля вимовляє в колі близьких людей – батька, матері, бабусі, дідуся. Якщо ми любимо свою дитину, бажаємо їй добра та світлої долі, невже байдуже поставимося до труднощів, які згодом спричиняють вади мовлення! Вчасне не виправлення мовленнєвих вад призводить до порушень і затримки загального розвитку дитини, спричиняє труднощі у сприйманні та аналізі як навчального матеріалу, так і реальних подій. От чому логопед завжди попереджає батьків, намагаючись застерегти їх від легковажного ставлення до проблем мовлення їхнього малюка.

 

У світі звуків

Наше мовлення складається із звуків. Правильно вимовляти звуки рідної мови дитина має навчитися до школи. Важливим завданням мовленнєвого розвитку дітей є виховання звукової культури мовлення. Поняття звукової культури мовлення досить складне і широке, воно містить цілий ряд важливих компонентів: чітку артикуляцію звуків рідної мови, фонетичну і орфоепічну правильність мовлення, правильне мовленнєве дихання, силу голосу, темп і тембр мовлення, інтонаційні засоби виразності (наголос, логічні паузи, ритм), фонематичний слух. У дошкільному віці простежується неправильна вимова дитиною звуків. Це цілком закономірне явище. Але більшість дітей не може самостійно опанувати правильну звуковимову, отже, потребує допомоги дорослих. Не всі батьки приділяють цьому серйозну увагу. Деякі вважають, що настане час, і дитина сама навчиться говорити. Якщо ж малюк продовжує і за рік-два говорити з помилками, вони дивуються: «Чому ж ти досі не навчився говорити правильно?» Допомогу дітям із серйозними вадами мовлення надають спеціалісти – вчителі-логопеди. Щоб своєчасно виправити звуковимову дітей, батьки мають знати ті вади, які найчастіше зустрічаються у дошкільному віці. Розрізняють такі види неправильної вимови: пропуск звуків, заміна звуків, спотворення звуків.

Чиста і правильна звуковимова залежить від багатьох чинників. Значну роль відіграють індивідуальні особливості дитини, стан її психічного розвитку. Недоліки вимови звуків можуть бути зумовлені пошкодженням центрального або перефірійного відділів мовленнєвого апарату внаслідок  інфекційних хвороб або вроджених вад. У таких випадках потрібне втручання ще й спеціалістів-лікарів.

Послідовна систематична робота з дитиною над формуванням звуковимови сприятиме своєчасному виправленню мовленнєвих вад, досягненню на кінець дошкільного віку чіткої вимови усіх звуків рідної мови.

 

Поради батькам

• Не повторюйте за дитиною неправильної вимови звуків.
• Розмовляйте з дитиною, правильно вимовляючи слова.
• Своєчасно виправляйте неправильну звуковимову дитини.
• Якщо мовлення вашої дитини нечітке і незрозуміле для оточення, зверніться до вчителя-логопеда.
• Вірші, чистомовки, скоромовки стануть надійними помічниками у вихованні правильного і виразного мовлення вашої дитини.

 

За законами граматики

         Оволодіти граматичною будовою мовлення означає навчитися правильно вживати відмінкові закінчення слів, дієслівні форми та їх видозміни, суфікси, префікси, узгоджувати іменники з іншими частинами мови в роді , числі та відмінку, правильно будувати речення, додержуючи відповідного порядку слів у ньому, вживати прийменники, сполучники, будувати складнопідрядні і складносурядні речення.

З раннього віку дитина має засвоїти граматичні значення слів рідної мови, без цього вона не може розуміти мовлення. Щоб дитина засвоїла граматично-правильне мовлення – дорослі мають правильно говорити.

Найтиповіші помилки у мовленні дітей такі:

• Граматичні помилки словотворення;
• Граматичні помилки у слово розумінні.

Граматичні помилки у дитячому мовлені – це закономірне явище в процесі засвоєння мови, і причинами їх є вплив неправильного мовлення оточення, педагогічна занедбаність мовлення.

Граматичні помилки у мовленні дітей потрібно одразу виправляти.

Поради батькам

• Постійно стежте за правильністю мовлення дітей.
• Своєчасно виправляйте граматичні помилки.
• Не втручайтесь у дитячі розповіді, спочатку вислухайте дитину, а потім виправляйте помилку.
• У двомовних сім’ях завжди звертайте увагу на те, якою мовою говорить ваша дитина, виправляйте помилки двомовності.

Монолог чи діалог?

         Чи вміє ваша дитина відповідати на запитання, звертатися із запитанням? Чи вміє логічно і послідовно розповісти про свою діяльність, бачене, почуте, пережите? А як розвинена у неї фантазія? Чи складає сама розповіді, казки? Усі ці мовленнєві навички дуже потрібні будуть вашій дитині в школі. Усне мовлення людини існує у двох формах: діалогічній і монологічній. Змалку дитині варто спілкуватися з людьми, ділитися своїми думками враженнями і переживаннями. У сім’ї цю потребу можна задовольнити через індивідуальні розмови та бесіди з малюком. Розмова дорослих з дитиною має особливе значення, вона впливає на розвиток мовлення і  загальний розумовий розвиток. Діти, з якими батьки багато і вдумливо говорять, розвиваються швидше і мають правильне мовлення.

 

 

 

Поради батькам

• Використовуйте кожну вільну хвилину для розмови з дитиною.
• Пам’ятайте, що головними й провідними співрозмовниками в родині є мати, батько, дідусь чи бабуся.
• Запропонуйте дитині змагання «Чия казка краща?», «Чия розповідь краща?» з участю усіх членів сім’ї.
• Не забудьте записати в зошит чи на магнітофон розповіді і казки дитини.

Мовлення дорослих – взірець для наслідування

     Мовлення дорослих – приклад для дітей. Успіх мовленнєвого розвитку дитини насамперед залежить від мовлення дорослих, зокрема, батьків. Маля навчається говорити завдяки слуху і здібності до наслідування. Відомо, що дитина дошкільного віку легко наслідує неправильну вимову дорослих, переймає місцеву говірку, діалектизми, вульгаризми. Дитина швидше навчиться правильно, якщо чутиме навколо себе правильну літературну мову дорослих. У розвитку мовлення дітей надзвичайно важливу роль відіграє добрий слух. Батьки мають берегти слух дитини,стежити за станом слухового органа.

Поради батькам

• Стежте за мовленням дітей, своєчасно виправляйте недоліки.
• Пам’ятайте, що ваше мовлення є взірцем для наслідування, тому воно має бути завжди правильним.
• Правильне мовлення – запорука успішного навчання в школі.

 

 

 

 Особливості засвоєння дітьми звуків мови

         Своєчасне оволодіння мовлення – основа розумового розвитку дитини, запорука  повноцінного її спілкування з навколишніми людьми.

Різні відхилення в розвитку мовлення негативно позначаються на сприйманні мови,висловлюванні власних думок, оволодінні знаннями та формуванні особистості дитини.

Найпоширенішою вадою мовного розвитку у дітей дошкільного та молодшого  шкільного віку є неправильна вимова окремих фонем з можливими проявами недорозвинення фонематичного сприймання. Якщо такі вади не пов’язані з вадами слуху, інтелектуального розвитку, порушенням рухової функції, з тяжким недорозвиненням у дитини лексичної й граматичної системи мови, їх визначають як дислалію.

Дислалія – це і є порушення звуковимови при нормальному слуху та збереженій інервації мовного апарату.

Оволодіння правильною вимовою окремих мовних звуків є одним з важливих ланцюгів становлення мовлення у дитини. При цьому звуки засвоюються не ізольовано, а у процесі поступового оволодіння навичками вимови окремих слів та цілих фраз. На ранніх етапах мовного розвитку слова та фрази вимовляються дитиною спотворено, з дуже неточним звуковим складом. Правильною вимовою мовних звуків вона оволодіє лише поступово.

У перші роки життя через недовершеність мовних органів дитина може правильно вимовляти лише тільки найпростіші по артикуляції звуки, до них відносяться голосні А, О, Е та приголосні П, Б, М. саме з цих звуків і складаються перші слова дитини:МАМА, ПАПА, БАБА. Дещо пізніше засвоюються й інші прості за артикуляцією звуки, що не потребують особливо тонких рухів губ і язика. Це голосні І, И, У та приголосні Ф, В, Т, Д, Н, К, Г, Х, Й. Більш складні за артикуляцією приголосні звуки ( С, З,  Ц, Ш, Ж, Ч, Щ, Л, Р) приблизно до 3-5 років або зовсім відсутні у мовлені дітей або замінюються більш простими для вимови звуками. Це явище можна назвати фізіологічною дислалію, оскільки у певному віці воно притаманне усім дітям без виключення.

Кожен складний за артикуляцією звук засвоюється дитиною у декілька етапів. Наприклад, дитина не відразу оволодіє вимовою звукіу Ш, а спочатку замінює його на ТЬ, на СЬ на С. саме тому у різні вікові періоди слово ШУБА у її мовлені зуіить як ТЮКА, СЮБА, СУБА і, нарешті, ШУБА.

Найпоширенішими звуками-замінниками для складних по вимові приголосних є:

Л: Й-ЛЬ-Л (йампа, лямпа, лампа);

Р: Й-ЛЬ-Л-Р (йиба, ліба, либа, риба);

С: ТЬ-СЬ-С (утинки, сянки, санки);

Ш: ТЬ-СЬ-С-Ш (тюба, сюба, суба, шуба);Ц: ТЬ-СЬ-Ц (тяп, сяп, цап).

         Але навіть після оволодіння правильною вимовою звуку дитина деякий час нестійко використовує його у своїй вимові. Новий звук починає вживатися частіше, ніж слід, тимчасово як би витісняючи близькі до нього по артикуляції звуки. Наприклад,навчившись правильно вимовляти звук Ш, дитина починає вживати його і замість С, вимовляючи слово СУМКА як ШУМКА. В цей час дуже важливо ненав’язливо допомогти дитині остаточно оволодіти звуком.

         Таким чином, у цей період частина звуків у мовленні дітей повністю відсутня або вимірюється іншими звуками. Спостерігається  і нестійке вживання уже «засвоєних» звуків, їх плутання. Але з розвитком мовного апарату дитини поступово удосконалюється і його звуковимова, все більше і більше наближаючись до взірця мовлення дорослого.

Необхідною умовою для своєчасного зникнення «вікової дислалію» є правильне, чітке і неспішне мовлення оточуючих дитину дорослих людей. Це той взірець для наслідування, на який орієнтується дитина у нелегкому для неї  процесі оволодіння правильною вимовою звуків. Якщо ж такий взірець відсутній, то засвоєння дитиною правильної артикуляції звуків значно ускладнюється або, навіть, стає неможливим. Про це свідчать випадки досить поширенної «сімейної гаркавості», котру дитина засвоює, наслідуючи батьків.

З цього погляду шкідливим є і тривале перебування дитини серед однолітків, що неправильно розмовляють, оскільки у цьому випадку також відсутній взірець правильної звуковимова. І вже зовсім недопустиме «сюсюкання» дорослих з дитиною. Тут дитина позбавляється не тільки правильного взірця для наслідування, а ще й стимулу для удосконалення своєї звуковимова: адже дорослим подобається її мовлення і вони самі наслідують її:

Щоб батькам було зручніше стежити за своєчасністю появи у мовленні дитини різних звуків, пропонуємо невеличку таблицю, в якій наведені приблизні строки повного засвоєння дітьми голосних і приголосних звуків.

Вік появи звуків ( у роках)	1-2	2-3	3-5	5-6
звуки	А О Е П Б М	І И У Ф В Т Д Н К Г Х Й	С З Ц Ш Ж Ч Щ	Л Р

 

З таблиці видно, що при  нормальному мовленнєвому розвитку не пізніше ніж до 5-6 років дитина повинна оволодіти правильною вимовою всіх звуків мовлення. Якщо ж цього не відбудеться, то «вікова дислалія» перестає бути віковою. Така затримка свідчить про наявність особливих причин, що заважають дитині своєчасно оволодіти правильною вимовою звуків мовлення. Тут вже час говорити про порушення, недоліки чи дефекти звуковимова, що потребують спеціальної логопедичної допомоги.

Батькам також важливо знати, що навіть у ранньому віці (до 3-5 років) у дітей можуть  бути і такі особливості у вимові, які вже з самого початку не можна відносити до «вікової дислалії». Ці особливості не зникнуть з віком, і тому потрібно яки змога раніше звернутися до спеціаліста. До них, наприклад, відноситься «хлюпаючи» вимова деяких звуків ( іноді навіть з помітним роздуванням щік), що надає звукам незвичний і неприємний для слуху відтінок. В інших випадках може спостерігатися міжзубна вимова звуків (переважно свистячих і шиплячих), коли кінчик  язика просовується між різцями і звуки набувають характерний відтінок шепелявості, не притаманний українській мові.

 

Основні види порушень звуковимова і

способи їх виявлення

         Головна відмінність дефектів звуковимова від «вікової дислалії» полягає у тому, що вони виникли внаслідок специфічних причин і тому, зазвичай, не зникають без спеціальної логопедичної допомоги.

         Проявляються дефекти звуковимова у одному з трьох варіантів:

1. Повна відсутність звука (наприклад, Р або Л) у мовленні дитини. У цьому випадку він говорить ИБА замість РИБА і АМПА замість ЛАМПА. Цей вид порушення звуковимова зовнішнє повністю співпадає з «віковою дислалію», але НА ВІДМІНУ ВІД НЕЇ ЗУСРІЧАЄТЬСЯ У БІЛЬШ ПІЗНЬОМУ ВІЦІ (ПІСЛЯ 5-6 РОКІВ).
2. ПОВНА ЗАМІНА РДНОГО ЗВУКА ІНШИМ, ЗАЗВИЧАЙ БІЛЬШ ПРОСТИМ ЗА АРТИКУЛЯЦІЄЮ. Наприклад, звук Р може замінюватися на Л, а звук Ш – на С. У цьому випадку, як і при «віковій дислалії», дитина говорить ЛИБА замість РИБА і СУБА замість ШУБА, однак ці зміни також спостерігаються у більш пізньому віці.
3. Спотворена вимова звука, класичним прикладом чого є «гаркаве» Р. У цьому випадку звук не відсутній у мовленні дитини і не замінюється іншим звуком – дитина вимовляє саме звук Р, але вимовляє його спотворено. Сюди ж відноситься хлюпаючи та свистяча вимова звуків.

Дуже важливо зрозуміти, що цей  третій вид порушення звуковимова, на відміну від перших двох, ні в якому віці не може відноситися до «вікової дислалії». Це пояснюється тим, що він у всіх без виключення випадках виникає внаслідок особливих причин, а не у зв’язку з віковою недосконалістю мовного апарату дитини. Саме ці причини і заважають «зникнути з віком» особливостям у вимові звуків. Іншими словами, віковою «нормою» звуковимова до певного віку можна вважати тільки повну відсутність звука або повну заміну іншим звуком. Але після 5-6 років і ця «норма» уже перестає бути такою і переходить у розряд патології.

У чому ж криються основні причини, що заважають дитині своєчасно та без спеціальної логопедичної допомоги оволодіти правильною вимовою звуків мовлення?

Якщо говорити про дітей з нормальним слухом та інтелектом і таких, що не мають значних відхилень у поведінці, то таких причин три:

1. Труднощі розрізнення деяких схожих звуків на слух (при відсутності зниження слуху);
2. Виражені дефекти у будові мовних органів (губ,зубів,язика, м’якого та  твердого піднебіння);
3. Недостатня рухливість губ та язика.

Четвертою причиною може бути відсутність правильного взірця для наслідування.

У багатьох випадках дві або навіть декілька причин можна спостерігати одночасно. Зрозуміло, що це значно ускладнює загальну картину.

Розглянемо кожну з причин окремо і вкажемо способи виявлення цих причин самими батьками.

Однією з найбільш поширених причин переходу «вікової дислалії» у більш пізній вік є труднощі у слуховій диференціації звуків мовлення (тобто у розрізненні їх на слух). Ці  труднощі  виражаються у тому, що дитина не уловлює різниці у звучанні схожих звуків (С-З, С-Ц, Р-Л та інших). Внаслідок  цієї причини слова типу МИСКА-МИШКА та ЛАК-РАК, що відрізняються одне від одно лише одним звуком, сприймаються дитиною як зовсім однакові.

Якщо покласти перед дитиною два малюнки, на одному з яких намальована  МИШКА, а на іншому МИСКА, і по черзі їх називати, то дитина не зможе показати відповідний малюнок. Вона буде показувати малюнки навмання, запитливо поглядаючи при цьому на дорослого і не розуміючи, чого від неї вимагають. При цьому дитина буде добре розуміє різницю у самому значенні слів, про що свідчить повне зникнення  ускладнень у показі малюнків при найменшій підказці. Так, якщо запропонувати дитині показати  ЗАЛІЗНУ МИСКУ та СІРЕНЬК МИШКУ, то вона відразу без вагань виконає завдання, орієнтуючись на значення слів-підказок – ЗАЛІЗНА та СІРЕНЬКА . ізольовано ж взяті слова МИСКА та МИШКА можуть біти диференційовані на слух тільки при умові розрізнення звуків Ста Ш, оскільки всі інші звуки у цих словах вимовляються однаково.

Але якщо дитина не уловлює ніякої різниці у звучанні С і Ш, тобто якщо ці звуки здаються їй однаковими, то у неї нема  і стимулу до удосконалення своєї звуковимова. Вона не відчуває потреби у оволодінні більш складною (порівняно із звуком С) артикуляцією звука Ш, оскільки вимова СУБА замість ШУБА здається їй правильною і повністю її влаштовує. Таким чином, основною причиною звукових замін тут є труднощі у слуховій диференціації звуків. За станом же артикуляційних  органів дитина була у змозі  оволодіти правильною звуковимовою у визначений час.

Ця форма порушення звуковимова особливо небезпечна тим, що з початком шкільного навчання звукові заміни, що маються в усному мовленні дитини, починають стабільно відображатися на письмі. Дитина як говорить, так і пише СУБА замість  ШУБА, тобто виникає дисграфія (порушення письма). У таких випадках промовляння у процесі письма, що зазвичай допомагає дитині уточнити звуковий склад слів, що записуються, дає прямо протилежний результат: неправильне промовляння не тільки не допомагає, але й заважає. Однотипні труднощі виникають і при читанні. Таким чином у  цих випадках на основі одного своєчасно не усуненого порушення з’являються ще й нові.

Щоб своєчасно усунути названу перепону на шляху до засвоєння правильної звуковимова, батьки повинні перевірити, чи може їх дитина розрізняти схожі звуки мовлення на слух. Дитина з нормальним розвитком уже до двох років здатна диференціювати на слух усі звуки мовлення. Тільки завдяки цьому вона у ранньому віці  може розрізняти такі схожі за звучанням слова, як БАБА, ПАПА. Тому якщо у ході перевірки з’ясується, що 3-4 річна дитина, яка замінює у мовленні Ш на С, не може правильно показати, на якому малюнку зображена МИШКА, а на якому МИСКА,то в цьому випадку ми маємо справу не з «віковою дислалію», а з патологією, котра до певного віку лише маскується під неї. У цьому випадку  дитина не зможе самостійно оволодіти правильною вимовою звука Ш і потребує спеціальної допомоги.

Труднощі у розрізнені на слух звуків мовлення можуть бути виявлені самими батьками. Спочатку треба створити доброзичливі ігрові умови, у яких дитина зацікавлена у правильному виконанні завдань і виявляє необхідну  активність. Потім їй показують два малюнки назви яких відрізняються тільки звуками, що  замінюються у мовлені (наприклад, РАК і ЛАК), і пояснюють значення обох цих слів і сенс завдання. Зробити це можна так: «Ось бачиш, у річці живе рак, це така жива істота. А це – лак у пляшечці, ним мама фарбує нігті. Тепер я буду називати ці малюнки, ати будеш  показувати, де – рак, а де – лак. Тільки слухай уважно, щоб не помилитися!» далі дорослий чітко називає ці малюнки, а дитина їх показує. При цьому для отримання правильного результату необхідно дотримуватись наступних вимог:

Малюнки називаються лише одним словом, вжитим у називному відмінку, і без  всіляких додаткових пояснень («Де рак?», «Де лак?»).         це принципово, тому що в іншому випадку при демонстрації малюнків дитина може орієнтуватися не тільки на різницю у звучанні звуків Сі Ш, але й на якість побічні ознаки, що відіграють роль підказки.

Малюнки називаються не у певній послідовності ( то одна, то інша), а без всякої системи, при чому один і той же малюнок називається 2-4 рази поспіль.  Завдяки цьому дитина позбавляється можливості випадково «потрапити у резонанс» і тим самим замаскувати труднощі у розрізненні звуків.

Обличчя дорослого закривається екраном, оскільки деякі звуки (наприклад, С і Ш) можна впізнати за положенням губ навіть у таких випадках, коли дитина не розрізняє ці звуки на слух. Крім того не слід дивитися на названий малюнок: деякі спостережливі діти намагаються слідкувати за напрямом погляду, що також полегшує виконання завдання.

 Про наявність, чи відсутність труднощів у розрізненні звуків на слух говорять навіть особливості поведінки дитини у ході обстеження. У випадку відсутності труднощів  дитина буде спокійно і впевнено показувати названі батьками малюнки, навіть якщо їй запропонують показати один і той же малюнок 4-5 разів поспіль.  При труднощах же у  розрізненні звуків дитина у ході виконання завдань буде постійно замислюватися,  сумніватися, запитливо поглядати на дорослого, спрямовуючи при цьому руку в бік то одного то іншого малюнка, або, нарешті, почне показувати їх навмання.

Якщо у ході перевірки з’ясується, що заміни звуків в усному мовлені дитини пов’язані з неможливістю розрізнити їх на слух, то треба буде вжити заходів щодо розвитку у неї слухової диференціації цих звуків.

Другою досить поширеною причиною неправильної вимови звуків є виражені дефекти у будові мовних органів дитини. Назвемо найбільш поширені з цих дефектів.

1. Неправильна будова щелеп та зубів. Сюди відноситься відсутністю деформація або неправильне розташування зубів, а також надто виступаюча вперед  верхня або нижня щелепа і передній або боковий прикус. При передньому відкритому прикусі навіть при замкнених щелепах та нижніми різцями залишається щілина. У   цю щілину при артикуляції звуків просовується кінчик язика, що надає свистячим  і шиплячим звукам відтінок «шепелявості». Аналогічна картина виникає і при повній відсутності передніх зубів. При боковому відкритому прикусі щілина між зубами утворюється збоку. Виток повітря через бокові щілини при артикуляції свистячих і  шиплячих звуків надає їм неприємного для слуху хлюпаю чого відтінку. Цього відтінку набувають іноді і інші звуки (К.Г.Х та Ж). При дефектах у будові щелеп та зубів свистячі та шиплячі звуки більш за інші спотворюються тому, що у цьому випадку порушується дуже важлива для їх артикуляції умова – утворення дуже вузької (1-2 мм) щілини між верхніми і нижніми різцями.
2. Надто великий або надто маленький язик. Цей дефект зустрічається нечасто, але він також ускладнює нормальну артикуляцію звуків. Адже саме язик відіграє найактивнішу роль у процесі їх утворення.
3. Коротка під’язична зв’язка ( або уздечка язика). Язик при цьому позбавляється потрібної рухливості, а головне – він не може  підніматися до гори. Від цього найбільше страждає звук Р, при утворенні якого кінчик язика повинен вібрувати біля верхніх альвеол (бугорків над верхніми різцями). При дуже короткій вуздечці порушується і вимова шиплячих звуків, тому що язик не може піднятися до переднього краю твердого піднебіння і набути форму «чашечки». Вимова ж свистячих звуків, що не потребують підняття язика до гори, при цьому дефекті не порушується.
4. Розщелина верхньої губи. Вона стає причиною дефективної вимови губних звуків (П.Б.М), в утворенні яких активну участь приймають губи. Однак розщелина верхньої губи часто супроводжується розщелиною твердого і м’якого піднебіння, внаслідок чого виникає носовий відтінок голосу (гугнявість) і до дефективної вимови практично всіх звуків мовлення. Це важке мовне порушення не може бути усунено без допомоги спеціалістів (лікарів і логопедів).

При дефектах у будові мовних органів звуки мовлення зазвичай вимовляються спотворено, а не замінюються іншими звуками. Це пояснюється тим, що дитина розрізняє на слух усі звуки мовлення і після виходу з періоду «вікової дислалії» як правило, не йде на повну заміну одного звука іншим. Ця спотворення у звучанні буває помітна уже і період «вікової дислалії», оскільки звуки – замінники, що вживаються дитиною, звучать не чисто, а з побічним призвуком хлюпання, шепелявості та ін.., що відразу звертає на себе увагу.

У цих випадках батьки з самого початку повинні розуміти, що  оволодіння правильною вимовою звуків у дитини буде відбуватися в ускладнених умовах і що вона буде потребувати допомоги лікаря та логопеда. У цьому випадку не слід чекати, доки все «минеться з віком», а потрібно своєчасно вживати необхідних заходів. Правда,інколи і при дефектах у будові мовних органів дітям вдається оволодіти правильною звуковимовою, але так, на жаль, буває далеко не завжди.

Способи виявлення дефектів у будові мовних органів дуже прості. Для цього достатньо просто уважно придивитися до дитини. Додатково можна рекомендувати наступні прийоми. Коротка вуздечка язика може бути виявлена  при спробі піднімання язика догори: при дуже короткій вуздечці він виявляється ніби «пришитим» до дна ротової порожнини. При менш короткі вуздечці піднімання кінчика язика можливе, але він при цьому не достає до верхніх альвеол. Якщо дитина зовсім не може підняти язика догори, можна спробувати підняти його шпателем або ручкою чайної ложки – коротка вуздечка при цьому відразу виявляється. В той же час використання цього прийому дозволяє впевнитися у тому, що язик не піднімається саме через коротку вуздечку, а не  внаслідок, наприклад, паралічу що, також можливо.

Третьою причиною, що викликає стійкі порушення у вимові звуків, є  недостатня рухливість мовних органів. Мова тут іде переважно про парези (слабкість) м’язів губ та окремих груп м’язів язика: його кінчика, бокових країв, спинки. У цих випадках язик і губи не можуть виконувати рухів, необхідних для правильної артикуляції звуків. Наприклад, при слабкості м’язів кінчика язика він не  утримується за зубами, а просовується між ними, що надає шиплячим та свистячим звукам відтінку шепелявості. Але у цьому випадку міжзубна вимова звуків викликана зовсім іншою причиною, ніж при передньому відкритому прикусі.

При трапезах м’язів бокових країв язика, коли не  вдіється широко розпластати язики у  роті, при артикуляції свистячих і шиплячих звуків відбувається виток  повітря. Це надає свистячим звукам хлюпаючий відтінок, як і при  боковому  прикусі. Шиплячі звуки часто при цьому вимовляються з роздуванням щік.

Таким чином  дефекти звуковимова у даному випадку також виявляються у  спотвореному звучанні звуків, а не у їх заміні іншими звуками. Навіть  у період «вікової дислалії» у цих випадках звуки – замінники звучать не чисто, а мають відмічені вище призвуки. Батькам важливо знати, що такі порушення у вимові звуків не минуть з віком, а потребують спеціальної логопедичної допомоги.

Парези м’язів губ та язика можна виявити при спробі виконання цими органами простих рухів. Тут можна спостерігати наступне:

1. Неможливість витягнути губи вперед – замість цього вони залишаються практично непорушними або здійснюють хаотичні рухи;
2. Асиметричність посмішки при розтягуванні губ у сторони. Одна сторона рота при цьому залишається непорушною або рухається мінімально;
3. Неможливість розпластати язика у роті,зробити його широким (тобто схильність язика до постійного звуження);
4. Відхилення язика в одну сторону при висуванні його з рота;
5. Мимовільне загинання кінчика язика на нижню губу при висуванні його з рота -  дитина не може утримувати язика горизонтально;
6. Неможливість підняти кінчик язика до верхньої  губи без  допомоги нижньої. При виконанні цього руху дитина нібито підтримує, підштовхує язика нижньою губою;
7. Неможливість вільного відведення язика у правий та лівий кути рота, язик при цьому рухається напружено, всією вагою, кінчик язика не виразний;
8. Неможливість спокійно утримувати висунутий з рота язик – спостерігається його дрижання, хаотичне посмикування м’язів, що свідчить про їх слабкість;
9. Схильність  до утримування язика у роті «грудкою» цю «грудку» буде добре видно, якщо запропонувати дитині широко відкрити рота.

При виявлені у дитини перерахованих вище особливостей у рухах губ та язика необхідна консультація не тільки логопеда, а й ще й невропатолога. Що таке стигматизм?

 

Сигма — це назва літери грецького алфавіту, що позначає звук [с]. За способом утворення до нього наближаються звуки: [з], [ц], що належать до групи свистячих, і звуки [ш], [ж], [ч], які складають групу шиплячих. Під час вимови свистячих звуків язик повинен упиратися в нижні різці, повітряний струмінь проходить посередині язика, спинка якого вигнута. Утворення шиплячих відбувається за тих самих умов, але кінчик язика піднятий угору. Будь-яке відхилення від цих умов називається сигматизмом. Трапляється також парасигматизм, коли ці звуки заміняються іншими.

Причин виникнення сигматизму багато. Але найчастіше він з'являється в дітей із неправильним прикусом, якщо зуби не досить високі або відсутні в період формування звуків – тобто за наявності анатомічних відхилень. Тому розвиток вимови у такої дитини повинен перебувати під особливим спостереженням.

Свистячі звуки, які вимовляє дитина до трьох років, мають стати «справжніми», тобто правильними. Із шиплячими можна почекати до чотирьох років. Але якщо ваша дитина потрапляє в так звану групу ризику, не варто чекати цієї вікової межі. Відомо, що краще хворобу попередити, ніж потім довго від неї лікуватися. Що саме знадобиться? Звісно, артикуляційна гімнастика, дихальні вправи, а найголовніше - це ваше бажання допомогти дитині. Тільки не потрібно трирічного малюка лякати словами «потрібно вчитися», замініть їх на «давай пограємось» - він одразу погодиться.

Для цієї гри, звісно ж, знадобляться ворота. Їх можна побудувати на столі з кубиків, можна у вигляді даху поставити складений удвічі аркуш паперу. А м'ячем може стати ватяна кулька.

Гратиме у футбол язичок. Він лягає на нижню губу,показує напрямок руху повітря й силою видихуваного повітря... забиває гол! Стежте, щоб не надувалися щоки, для цього їх можна злегка притримувати пальцями. Пам'ятайте, що «заганяти кульку» потрібно на одному видиху, не допускаючи, щоб повітряний струмінь був переривчастим. Можна розповісти дитині, що її язик - це стрілочка, що показує м'ячику, куди котитися. Тоді у випадку невдачі вона не засмутиться, а матиме привід виконати наступну вправу.

Ця вправа допоможе дитині навчитися розслаблювати м'язи язика, певний час утримуючи його широким, розпластаним.

Потрібно трішечки відкрити рот, спокійно покласти язик на нижню губу і, пошльопуючи по ньому губами, вимовити: «Пя - пя - пя». Язик повинен бути широким, краї його торкатися куточків рота. Потрібно утримувати широкий язик у спокійному положенні при відкритому роті під лічбу від одного до п'яти - десяти.

Після такої вправи язик обов'язково стане слухняним. Можна повернутися до першої вправи. А можна забрати ворота й пограти в схожу, але все - таки іншу гру.

Одна ватяна кулька для вас, друга - для дитини. Посміхніться, покладіть широкий передній край язика на нижню губу й здувайте ватку на протилежний край стола.

Правила виконання вправи ті самі: щоки не надувати, стежити, щоб повітряний струмінь проходив посередині язика. Як це перевірити? Звук, вимовлений дитиною, має нагадувати звук [ф], а не звук [х].

Але правильне дихання — це тільки половина успіху. Дитину потрібно навчити потрапляти язиком за нижні (при порушенні вимови свистячих звуків) і верхні (якщо страждають шиплячі звуки) зуби. Для цього запропонуйте малюкові перетворити його язичок на зубну щітку.

Посміхніться, покажіть зуби, відкрийте рот і кінчиком язика «почистіть» нижні зуби із внутрішнього боку, роблячи спочатку рухи язиком з боку в бік, потім від ясен до краю. Стежте за тим, щоб губи й щелепа залишалися нерухомими, щоб кінчик язика перебував біля ясен, а не біля краю зубів.

Це нескладно, не займе у вас багато часу, але допоможе розв'язати проблему, якщо вона уже виникла.

Логопеди визначають міжзубний, бічний і носовий сигматизми.

Міжзубний сигматизм                                                        

При цьому порушенні замість звука [с] чується звук, схожий на англійський [іп]. Таке звучання обумовлене тим, що в момент вимови звука кінчик язика просувається між верхніми й нижніми передніми зубами. Унаслідок цього не утворюється жолобок посередині язика, і повітряний струмінь, що виходить із рота, виходить розсіяним.

Причинами такого порушення артикуляції можуть бути слабість кінчика язика, передній відкритий прикус, а також аденоїдні розрощення, що утрудняють носове дихання (у дитини постійно відкритий рот).

Бічний стигматизм

При бічному стигматизмі замість звука [с] чується своєрідний шум, що хлюпотить, зумовлений тим, що язик у момент вимови звука набуває бічного положення (один його бічний край перебуває вгорі, а другий — унизу) або кінчик язика впирається у верхні зуби. Із цієї причини струмінь видихуваного повітря спрямований убік (ліворуч, право­руч або в обидва боки одночасно). При цьому один із кутів губ, як правило, опущений, зуби розімкнуті більше, ніж необхідно.

Бічний сигматизм найчастіше виникає внаслідок слабкості м'язів однієї половини язика або неправильного прикусу.

Носовий сигматизм

При носовому сигматизмі звук характеризується носовим, «гугнявим» призвуком, і більше нагадує [х]. У момент артикуляції губи не розтягнуті, язик відсунутий углиб рота.

Зазвичай, якщо страждають свистячі звуки, то всі одночасно. А постановкою до­статньо займатися тільки з одним із них — [с]. Тому що звук [з] -^{^}це [с] плюс голос, звук [ц] — це [т + с].

Якщо всі вправи дитина виконує легко, можна показати правильну вимову звука [с]. За артикуляцією він наближений до звука [і], тільки немає жолобка, немає тонкого повітряного струменя, який дитина вже вміє створювати. Посміхніться, проспівайте: «I- і-і», а потім подуйте на язичок. От і все, вийшла пісенька водички. Що ж далі? Тепер найголовніше — це не втратити навичку, не забути, як співається ця пісенька.

Починаємо займатися автоматизацією: спочатку ізольованого звука, потім уведення його в прямий і зворотний склади, потім — у слово. А згодом і до вільного мовлення недалеко.                                                   

Мета: автоматизувати звук [с].

Дорослий пропонує дитині перетворити стілець на велосипед. Для цього потрібно сісти на нього задом наперед і покрутити невидимими педалями. «Їхали ми їхали, і раптом сталася біда: цвях, що лежав на дорозі, проколов нам шину, і з неї вийшло все повітря». Дитина вимовляє: «С-с-с!» Щоб вирушити далі, потрібно накачати шини насосом. Дитина вимовляє уривчасто: «С, с, с!»

Мета: автоматизувати звук [с].

Потрібно побудуватити береги для струмочка. Якщо заняття відбувається у приміщенні, то це можуть бути стільці або натягнута між ними мотузка. Якщо грається на вулиці, достатньо буде намальованої крейдою звивистої доріжки. Дитина, пробігаючи між «берегами», перетворюється на «струмочок», що під час руху дзюрчить: «С-с-с!»

Для того щоб увести досліджуваний звук у склад, стане в пригоді гра «Луна». А щоб дитині було легше зрозуміти зміст гри, розкажіть їй, що таке луна, де її можна почути, а ще краще сходіть туди, де вона є (у ліс, порожню кімнату). Відкрию вам таємницю: ще луну можна почути на сходових майданчиках деяких будинків. Її виявила не я, а мої діти. Я була приємно здивована їхньою спостережливістю. Можливо, і ваша дитина знає, де ховається луна, запитайте в неї про це. Тепер саме час погратися. Нехай дитина буде «луною», а ви — «грибником, який заблукав у лісі». Ви говорите: «Коса», а луна відповідає: «Са-са-са». Доберіть слова заздалегідь, тому що придумувати на ходу їх досить-таки складно, адже мало того, що останній склад повинен містити досліджуваний звук, він повинен бути ще й наголошеним.

Як увести вивчений звук у слово? Можна відгадувати загадки, розглядати картинки, на яких зображені предмети, що містять звук [с], можна придумати імена м'яким іграшкам: заєць Коська, білка Соня, ведмідь Сіма. Для того щоб дитина частіше повторювала ці імена, вигадайте казку, у якій вони будуть головними героями, програйте її разом із дитиною. На початковому етапі автоматизації звертайте увагу на вимову тільки цих трьох слів. Поступово збільшуйте кількість слів, що правильно вимовляються, і незабаром дитина позбудеться сигматизму.

Якщо ж у дитини парасигматизм, цих вправ виявиться недостатньо.

Заміна звука [с] на звук [т] у логопедії називається призубним парасигматизмом.                                                                      

Заміна [с] на звук [ф] називається губно-зубним парасигматизмом. У момент вимови звука верхні зуби утворюють із нижньою губою вузьку щілину, через яку виходить широкий, розсіяний струмінь повітря, у результаті чого чується звук [ф]. Язик в артикуляції не бере участі, залишаючись у глибині рота.

Шиплячим парасигматизмом називають заміну звука [с] на звук [ш'] («щ»). У момент вимови звука губи злегка витягаються вперед і округляються, широкий язик упирається в нижні ясна. Жолобок посередині язика не утворюється, унаслідок чого видихуване повітря виходить із рота розсіяним струменем.

До основних причин, що викликають стигматизм, у цьому випадку приєднується порушення фонематичного слуху, можливо, навіть знижений фізичний слух. Тому крім основних вправ потрібно проводити заняття на диференціацію правильного звука і вимовленого замість нього раніше. Саме на це має бути спрямована основна робота.

Після цього настає найважливіший і найтриваліший період — автоматизація звука в мовленні. Полягає цей етап у постійному контролі над вимовою. Я рекомендую батькам заучувати напам'ять вірші, що містять «важкі» звуки. Вивчити їх потрібно таким чином, щоб, як мовиться, «відскакувало від зубів». Навіщо? Щоб дитина в момент читання вірша не замислювалася над тим, що потрібно сказати, а всю свою увагу спрямовувала на те, як це потрібно сказати. Якщо ви вчите вірш для ранку в дитячому садку, необхідно відразу з першого дня акцентувати увагу на правильній вимові й виразності. Тільки тоді у вас усе вийде на відмінно. Адже ранок — це не іспит. Якщо дитина забуде слова, їй обов'язково підкажуть. Ранок — це спектакль, у якому дуже важливо правильно сказати, щоб тебе зрозумів глядач, і правильно зіграти, щоб було цікаво дивитися.

Але одними віршами обійтися неможливо. Найбільшого ефекту можна досягти, якщо в повсякденному житті постійно нагадувати дитині про правильну вимову. Чим меншим є вік дитини, тим не так болісно вона переносить постійні виправлення. Вона усвідомлює, що вчиться говорити, як дорослі, тому неодмінно досягне результату. Щойно дитина почуватиметься дорослою (навіть, якщо це відбудеться в 7 років), вона уже переучуватиметься, а не вчитиметься говорити. А цього робити вже не хочеться, уже не змусиш — отже, автоматизація звуків у мовленні триватиме роками. Тому не че­кайте, поспішайте до свого малюка, поговоріть із ним, прислухайтеся до його мовлення і допомагайте, якщо це потрібно.

Подолання різних видів порушення звуковими.

У тих випадках, коли один звук мовлення замінюється на інший через невміння дитини розрізняти ці звуки на слух, спеціальна допомога заключається у розвитку у дитини здатності до такого розрізнення. Іншого шляху для подолання таких порушень просто не існує. При цій формі порушення звуковимови велику допомогу дитині можуть надати самі батьки, тому нижче ми наведемо конкретні і цілком доступні прийоми роботи з дітьми.

При порушеннях звуковимови, пов'язаних з дефектами у будові мовних органів, потрібно насамперед спробувати усунути ці дефекти. Якщо дефект вдасться усунути своєчасно і повністю, то у подальшому дитина буде оволодівати правильною артикуляцією звуків без відхилень від норми. Але зробити це потрібно саме своєчасно, доки дитина ще не встигла засвоїти неправильний спосіб артикуляції звука замість нормального. Так, наприклад, коротку вуздечку язика важливо підрізати до 5 років, тобто до моменту появи у мовленні дитини звука Р. Тим самим буде попереджено появу „гаркавості".

При неможливості повного усунення дефекту у будові мовних органів доводиться виховувати у дитини так звану компенсаторну артикуляцію. Її суть зводиться до того, що нормальне (або майже нормальне) звучання звука досягається за рахунок незвичного (компенсаторного) положення язика та губ. Наприклад, міжзубної вимови свистячих звуків при передньому відкритому прикусі можна уникнути шляхом закриття щілини між верхніми і нижніми різцями дещо незвично вигнутою спинкою язика. Цим виключається просування між зубами кінчика язика, яке призводить до шепелявості. Таку компенсаторну артикуляцію діти нерідко знаходять інтуїтивно, але частіше без логопедичної допомоги все ж не обійтися. Батькам необхідно зрозуміти, що цей вид порушень звуковимови у багатьох випадках не може „минути з віком", тому їм потрібне якомога раніше звернутися за допомогою до спеціалістів.

Якщо ж дефекти у вимові звуків викликані недостатньою рухливістю у дитини губ та язика, то єдиним засобом подолання цих дефектів є розвиток рухливості названих органів. Наприклад, правильною вимовою звука Р дитина не оволодіває до тих пір, доки у неї не з'явиться можливість піднімати кінчик язика до верхніх альвеол (не говорячи вже про те, що кінчик повинен при цьому мати достатню рухливість, без якої неможлива вібрація). Точно так же хлюпаючий відтінок при вимові свистячих звуків не зникне до тих пір, доки в результаті спеціальних вправ дитина не навчиться утримувати язика в роті розпластаним, притиснутим до корінних зубів. Тільки так можна припинити виток повітря між корінними зубами і боковими краями язика, внаслідок чого виникає цей відтінок.

Таким чином, при цій формі порушення звуковимови важливо навчити дитину виконувати губами і язиком всі ті рухи, які були описані у попередній бесіді. Але ця робота потребує спеціальних знань і може проводитися тільки логопедом або при його систематичній консультативній допомозі. Справа у тому, що при неправильному виконанні вправ можна навіть посилити прояви парезу, що приведе, наприклад, до ще більшого відхилення язика в одну сторону, тобто і до посилення хлюпаючого відтінку в звучанні звуків. Дуже важливою є у цьому випадку і консультація невропатолога, про що йшла мова вище.

Подолання цієї останньої форми порушень звуковимови зазвичай потребує багато часу і наполегливості для досягнення мети. Дуже важливо не втрачати впевненості при відсутності швидких результатів. Ці результати обов'язково будуть, але їх можна досягти лише в процесі систематичних вправ - батькам необхідно це зрозуміти з самого початку.

Тепер зупинимось на конкретних прийомах роботи з подолання тієї форми порушень звуковимови, яка пов'язана з невмінням розрізняти звуки на слух, оскільки всю необхідну допомогу дитині у більшості випадків можуть надати самі батьки.

З метою подолання цієї форми порушень звуковимови необхідно навчити дитину розрізняти на слух звуки мовлення, що замінюються нею. Для цього потрібно будь-якими можливими засобами довести до свідомості дитини РІЗНИЦЮ у їх звучанні. Так дуже корисним може виявитися прийом спеціального підкреслювання, перебільшення наявних відмінностей. Найлегше це зробити шляхом співвіднесення мовних звуків із звуками оточуючої природи. Наприклад, звук 3 можна порівняти з писком комара; Ж - з дзижчанням жука; С - із свистом; Ш - з шумом листя на дереві при сильному вітрі і т. п. У ході таких вправ дорослий довго і достатньо голосно вимовляє то звук 3, то звук Ж,  чого кожного разу запитує дитину:" Хто це, жук чи комар?". Або після почергової довгої вимови звуків С і Ш ставить таке питання: «Що це, ліс шумить чи свистить повітря, що витікає з кульки?"

При роботі над слуховою диференціацією звуків дуже важливо, щоб перш за все сам дорослий, не будучи спеціалістом у дефектології, до кінця усвідомив різницю у звучанні звуків і потім довів цю різницю до свідомості дитини. Суттєву допомогу при цьому можуть надати приведені нижче вірші, у яких заримовано спеціально підібрані на певні звуки слова і в яких наполегливо підкреслюється СПЕЦИФІКА звучання кожного з цих звуків.

Наприклад, у вірші „Свист і шум" по принципу протиставлення подаються звуки С і Ш. Спочатку дитина чує слова, насичені звуком С, що дозволяє краще відчути особливості його звучання, а потім - слова із звуком Ш. У кінці вірша протиставляються обидва ці звуки і підводиться підсумок відносно особливостей їх звучання (один звук - свист, інший - шум).

Граємо з дитиною всією родиною

 

Крамниця

Мета: формування навичок часткового звукового аналізу.

Обладнання: іграшки.

Опис гри. На імпровізований прилавок виставляються іграшки.

Перший варіант. Дитині пропонують придбати будь-яку іграшку, визначивши перший (останній) звук у П назві. Наприклад: ведмежа, півник.

Другий варіант. Дитина може придбати лише ту іграшку, в назві якої є зазначений дорослим звук. Наприклад, звук [с]: слон, конструктор, автобус.

 

Будь уважний

Мета: закріплення навичок часткового звукового аналізу.

Опис гри.

Перший варіант. Дорослий читає вірш і пропонує дитині назвати звук, який найчастіше зустрічається є ньому.

Звук [ж]:

Я зібрав жуків чимало,

Та вони всі повтікали.

Я — за ними.

Ну й дива!

Заповзли вони в слова:

Жар, кажан, пожежа,

Жито, жаба, вежа,

Баклажан, пружина,

Жало, вуж, крижина...

Де жуки ці? Покажи, їх знайти допоможи!

 

Звук [л]:

В садочку у Пилипа

Була велика липа.

Не лінь було Пилипу

Щодня полити липу.

"Спасибі", — до Пилипа

Лопоче листям липа.

 

Звук [р];

Юра рибку добре ловить,

Скоромовку скоро мовить:

• Випірнай-но, рибко, близько!

Розсилай-но срібні бризки!

Упіймаю карася, Карася із порося!

 

Звук [ц];

Запитала Оля в Гриця:

Де ти був?

Збирав чорниці.

Де вони?

Та ось, в руці. Решта, бачиш, на лиці...

 

Звук [з]:

Зухвалий зайчик засміявся:

• Ха-ха ! А я замаскувався!

Знайти у зелені зумій:

Тут зозулинець, звіробій,

Золототисячник зірчастий.

Це зілля — ліки для зайчати.

 

Другий варіант. Дитині пропонують назвати якомога більше слів із певним звуком.

Мета: формування навичок складового аналізу й синтезу.

Опис гри.

Перший варіант. Дитина називає слово, ділить його на склади й ступає відповідну кількість кроків. Наприклад: стіл — *; ша-фа — **; по-ли-ця — ***.

Другий варіант. Дитина придумує слова із запропонованою кількістю складів, перевіряючи кроками правильність виконання завдання.

Третій варіант. Назвавши слова з найбільшою кількістю складів, треба якомога швидше дійти до фінішу – зазначеного місця. Наприклад: те-ле-ві-зор —***; біб-лі-о-те-ка — ******; ві-де-о-маг-ні-то-фон— *******. У грі може брати участь уся родина.

 

 

Добери слова

 

Мета: збагачення словника. Навчання описувати предмети.

Обладнання: іграшки (овочі, фрукти).

Опис гри.                                                                                    

Перший варіант. Дорослий називає кілька прикметних ознак якогось предмета, а дитина відгадує його. Наприклад; круглий, великий, гумовий, легкий, барвистий, веселий (м’яч).

Другий варіант. Дитина сама називав ознаки поданого предмета. Наприклад: продовгувата, оранжева, тверда, соковита, смачна, корисна (морква).

Третій варіант. Дитина називає ознаки предмета з пам'яті. Наприклад: кругле, гладеньке, блискуче, тверде, смачне, солодке, стигле, соковите, рум'яне (яблуко).

 

 

Навпаки

 

Мета: збагачення словника. Розвиток загальної моторики.

Опис гри. Дорослий промовляє закличку:

Мова слів багато має,

Слів усіх ніхто не знає.

А щоб мову краще знати,

Треба зі словами грати.                                                         

Тож пограєм залюбки

В гру, що зветься "Навпаки",

Перший варіант. Дитині пропонують показувати рухами дії, протилежні названим словосполученням. Наприклад: високі ворота — йти на пальцях; низькі ворота — йти нахилившись; важка сумка — йти зігнувшись; легка — йти, вимахуючи руками; мале хлоп'я— іти з підстрибом; старий дідусь— іти, човгаючи ногами.

Другий варіант. Дорослий імітує певні рухи, а дитина називає і показує протилежні. Наприклад: повільно – швидко; іде – біжить; весело – сумно; плаче – сміється.

 

 

Чарівна паличка

 

Мета: розвиток словника.

Обладнання: гарно прикрашена паличка.

Опис гри. Дорослий показує паличку й промовляє закличку:

Є в нас паличка одна —

Не проста, а чарівна.

Паличку передавай,                                                                 

Швидше слово називай.

Перший варіант. Дорослий називає слово, а дитина — пестливо-зменшувальні форми. Наприклад: мама — мамуся, мамонька, матінка, мамусенька, мамуленька, матуся, матусенька, ненечка, тощо.

Дорослий називає слово-узагальнення, а дитина конкретизує його. Наприклад фрукти — слива, груша, яблуко, абрикос, персик і т.д.

Другий варіант. Дорослий пропонує назвати предмети, про які запитують: "Що це? або "Хто це?" Наприклад: "Хто?" — заєць, дятел, хлопчик, рибка, метелик, черепаха змія і т.д.

 

Добери іграшки

 

Мета: розвиток словника; закріплення поняття "рід іменників".

Обладнання: башточка, кубик, предметні картинки із зображенням іграшок.

Опис гри. Дорослий ставить на стіл з одного боку кубик, а з іншого — башточку.

Дитина має розкласти предметні картинки так, щоб біля кубика були предмет чоловічого роду, а біля башточки — жіночого роду. Наприклад:

Кубик (він) — м'яч, півник, екскаватор.

Башточка (вона) — лялька, дзиґа, кулька (тощо).

Можна також увести й третю підгрупу предметів на позначення середнього роду: кільце — (воно) — відерце, колесо, курча (і т.д.).

 

 

День – ніч

 

Мета: розвиток зорової уваги та пам'яті. Вправляння у вживанні іменників у родовому відмінку однини.

Обладнання: іграшки.

Опис гри. Перед дитиною кладуть іграшки. Вона має запам'ятати їх.

Перший варіант. Після слова "ніч" дитина заплющує очі. Дорослий ховає якусь іграшку. На слово "день" дитина розплющує очі й визначає, якої іграшки вже немає. Наприклад: немає м'яча, оленя, ляльки, козеняти і т.д.

Другий варіант. Дитина відвертається, а дорослий міняє іграшки місцями. Дитина визначає попереднє місце іграшки, називаючи, між ким (праворуч, ліворуч від кого. попереду, позаду) вона була раніше.

О                                                                                                                         

Господиня

 

Мета: розвиток словника. Вправляння у вживанні іменників у родовому відмінку однини.

Обладнання: посуд.

Опис гри. Дорослий просить дитину допомогти накрити стіл до обіду. Перший варант. Дитина називає предмет і матеріал, з якого він виготовлений, Наприклад: ложка — з металу; салатниця — із скла; серветниця — з дерева; глечик — із глини (тощо).

Другий варіант. Дитина утворює відносні прикметники від іменника-назви матеріалу. Наприклад: скло — скляний, метал — металевий; папір— паперовий, дерево — дерев'яний (тощо).

 

Чого не вистачає?

 

Мета: закріплення вживання іменників у родовому відмінку однини. Збагачення словника.

Обладнання: предметні картинки, аркуш паперу.

Попередня робота: ознайомлення з частинами предметів.

Опис гри.

Перший варіант. Дорослий розкладає картинки і пропонує дитині показати й назвати

а)   гриб, хлопчик, столик, козеня, ослінчик. Дитина має показати й назвати на всіх зображеннях ніжку;

б)  птах, риба, петрушка, яблуко, літак, поїзд, ракета. Дитині треба показати на всіх зображеннях хвостик (хвіст).

Другий варіант. Дорослий бере предметну картинку й затуляє частину її аркушем паперу. Дитина визначає, чого не вистачає на малюнку. Наприклад: сорочка без рукава; відро без ручки; півень без гребінця; будинок без даху, собака без лап.

Петрусь - боягуз

 

Мета: вправляння у вживанні іменників у родовому відмінку множини. Обладнання: картинки із зображенням тварин, птахів, комах.

Попередня робота: виховна бесіда про боягузство; про те, як добре бути сміливим і чого насправді варто остерігатись.

Опис гри. Дорослий розповідає дитині про хлопчика Петруся, який усього боявся.

Показує картинки, і пропонує назвати, кого ж боявся Петрусь. Наприклад: корів, котів, коней, індиків, гусей, комарів, ос.

 

 

Уважний водій

 

Мета: вправляння у використанні прийменників. Збагачення словника. Розвитої слухової пам'яті.

Обладнання: конструктор (будівельний матеріал), машинка.

Попередня робота: ознайомлення з будівництвом у місті (будинки, дороги, міст).        

Опис гри.

Перший варіант. Дитина "їздить" по місту. Дорослий коментує маршрут.

Другий варіант. Дорослий називає маршрут поїздки. Дитина запам'ятовує і виконує його.

Третій варіант. Дорослий називає маршрут поїздки. Дитина відтворює і коментує його. Наприклад: від'їхав від будинку, об'їхав будинок, поїхав по дорозі, під'їхав до моста, заїхав на міст, з'їхав з мосту.

Четвертий варіант. Дорослий називає одну дію, дитина виконує її, а потім називає і виконує іншу (протилежну).Наприклад: заїхати на міст - з’їхати з мосту; від’їхати від будинку — під'їхати до будинку; в'їхати в гараж — виїхати з гаража.

 

Сонячний зайчик

 

Мета: вчити користуватися прийменниками. Обладнання: люстерко.

Опис гри. Дорослий пускає сонячного зайчика. Пропонує дитині знайти його й

відповісти, куди він заховався (на шафу, під крісло, над столом, біля канапи)

 

Знайди іграшку

 

Мета: вчити орієнтуватись у просторі, розуміти прислівники місця.          Обладнання: іграшка.

Опис гри. Дорослий ховає іграшку, а дитина шукає її за словесним описом потрібного напрямку руху. Наприклад: ступити два кроки вперед; повернути ліворуч; ступити три кроки праворуч; поглянути вниз.

 

Допоможи Буратіно

 

Мета: розвиток зв'язного мовлення. Обладнання: картки із цифрами.

Опис гри.

Перший варіант. Дорослий називає два слова, а дитина складає речення з ними. Наприклад: зима — сніг; риба — вода; курка — просо (тощо).

Другий варіант. Дорослий показує картку з цифрою. Дитина придумує речення з відповідною кількістю слів. Наприклад:

3. — Мати купає донечку,
4. — Бабуся напекла смачних пиріжків;
5. — Катруся годує кроликів соковитою морквою.

Третій варіант. Дорослий промовляє речення з двох слів і пропонує дитині доповниті його. Наприклад: Іванко читає. Іванко читає книжку. Іванко читає цікаву книжку і т. д).

Четвертий варіант. Дорослий промовляє речення і пропонує дитині продовжити його.

Лінійка довша від олівця; отже, олівець... коротший, ніж лінійка.

Галинка взяла парасольку, бо... надворі йшов дощ.

Машина їде за автобусом; отже, автобус... їде попереду.

П'ятий варіант. Дорослий промовляє речення і пропонує дитині виправити помилки, встановлюючи причинно-наслідкові зв'язки. Наприклад:

Лисицю впіймала курка. — Лисиця впіймала курку.

 Надворі схолодніло, бо Оленка вдяглася тепліше. — Оленка вдяглася тепліше, бо надворі схолодніло.

 Мурчик упіймав рибку й почастував нею Василька. — Василько впіймав рибку й почастував нею Мурчика.

 

Чи знаєш ти казку?

 

Мета: розвиток зв'язного мовлення.

Опис гри. Використовується книжка з ілюстраціями. Дорослий розповідає казку,

навмисне припускаючись помилок, а дитина виправляє їх. Наприклад:        "Жила собі дівчцнка, яку звали Жовта Шапочка". — "Не Жовта, а Червона!"'- "Так, справді. Якось покликав її тато й каже..." (і т.д.).

 

Вчимося вимовляти звук [р].

 

Проговорювання слів

 Перший варіант

РА. Рак, радіо, рама, ранець, радість, райдуга; гора, нора, пора, кора, дітвора, гараж, карась, жирафа; краса, хмара, барабан, ракета, парашут, Іра, віра, міра, фара.

РО. Рот, ромб, перо, урок, герой, горох, мороз, ворона, народ, дорога, корова, сорока, коробка, морока, огірок, макарони, смородина, сорочка, короп, ромашка, розетка,робота.

РУ. Ручка, Маруся, кенгуру, кукурудза, рука, рукавиця, рушник, парубок, рубанок.

РИ. Риба, рис, рись, ринок; дари, двори, Марина; рисак, рибалка, вітрило, сокири, гори, кури, актори.

РЕ. Ревінь, ремінь, редька, рейка; черемха, карета, сережки, черешня, береза, вареник, черевики, дерево, черепаха, перець, перехід.

АР. Буквар, санітар, перукар, самовар, комар, ліхтар, кобзар, сухар, глухар, базар, Макар, армія, парк, карта, парта, варта; кухар.

ЕР. Герб, ферма, перший, беркут, термос, персик; Інженер, офіцер, верба, катер.

ИР. Мир, мирний, ширма; касир, мундир, командир, пасажир.

УР. Снігур, міхур, шнур, фуркання, мармур.

ОР. Хор, мотор, коридор; борщ, корм, морж, порт, сорт, помідор, мухомор; орден, форма, цукор.

Р. Шарф, шкарпетки, картуз, фартух, марка, чарка, артист, гарбуз, паркан, перстень, персик, чорногуз, торт, морж, морква, курчата, курка, урна, куртка, скирта, ящірка, сірник.

Другий варіант

 -ДР-

Друг, Друзі, дружба, драбина, дрова, дротик, пудра, видра, відро, дрохва, ковдра, мудрий, квадрат, подруга, другий, щедрий.

-ТР-

Трава, трамвай, трап, траса, трос, трамплін, траншея, труба, Трохим, трактор, троянда, матрац, матрос, ватрушка, петрушка, хитрий, завтра, гострий, страх, страус, штраф, струна, центр, міністр, метро.

-ПР-

Пружина, правда, природа, привіт, простір, притока, просо, прапор, праска, президент.

 -БР-

Брат, брак, бравий, братство, брови, брусниця, брошка, брама, брунька, бринза, кобра, брезент, Брест, бридкий, вибрик, брухт.

-КР-

Край, країна, краватка, кравець, кран, краса, краб, кров, кропива, крона, круг, кружка, крутий, крупа, Крим, криниця, крейда, краще, красуня, Україна, покриття.

-ГР-

Гра, гранат, граніт, грамота, грак, графин, гребінь, грива, гриб, груша, група, грубий, град.

-ФР-

Фрукти, фрак, цифра, фронт. Фрося.

 -ВР-, -РВ-

Врода. враз, вранці, врешті; черв'як, серчант, рвати, сервіз, серветка, червоний, червень.

 

Загадки

 

Без рук, без ніг,

А по стеблинці в'ється.

                               (Горох)

Я кругленька, червоненька,

З хвостиком тоненьким.

На городі мене рвуть

І до столу подають.

                             (Редиска)

Ні рак, ні риба,

ні звір, ні птиця.

Голос тоненький,

а ніс довгенький.

Хто його уб'є,

той свою кров проллє.

(Комар)

Пір'я є, та не літає,

Хоч без ніг, та враз тікає.

(Риба)

Живе — чорне, вмре — червоне.

(Рак)

Маленький, сіренький

На соняшник сів

Надзьобався

Та й знов полетів.

(Горобець)

Дивний крихітний автобус

По піску кудись повзе...

А він їде так повільно

Через те, що без коліс.

(Черепаха)

Стоїть гора

посеред двора —

Спереду вила, а ззаду мітла.

(Корова)

 Без рук, без ніг на гору побіг.

(Вітер)

Летить орлиця по синьому небу,

Крила розкрила й сонце затулила.

(Хмара)

Не вогонь, а обпікає.

(Кропива)

Встала шапка з-під трави,

Та не має голови.

(Гриб)

Хоч він зроду рук не має,

Та узори вишиває.

                         (Мороз)

Хто на собі свою хату носить?

(Равлик)

Який ти є, таким покаже

І без слів усе розкаже.

                          (Дзеркало)

Хто хвіст залишає,

Коли від ворога тікає

(Ящірка)

 

Гнеться нитка, в клубок не змотаєш.

(Дорога)

 Свистіла, полетіла —хвіст вогненний залишила.

(Ракета)

Лежать у коробці

Дерев'яні хлопці —білі, здорові,

Всі чорноголові.

(Сірники)

 Двоє матерів по п'ять синів мають.

(Руки)

Горобців, бач, повна хата,

Та нікуди їм вилітати.

(Гарбуз)

Без  язика живе,

Не їсть і не п'є,

А говорить і співає.

(Радіо)

 два братики-вусатики,

В обох жовтенькі сорочки,

Стоять у кутку,

Повисували язички.

(Черевички)

Невеличкі дві хатинки,

В них м'які і теплі стінки.

По п’ять братиків малих

Мешкає в хатинках тих.

(Рукавички)

 

Речення

 

Перший варіант

В небі сяє райдуга. Я впіймав рибу. В лісі живе рись. Я їв рисову кашу. Ромашка — гарна квітка. На городі виросла картопля. Роман відкрив рота. Роксана малює рожевий ромб і коричневий чотирикутник. У дворі ходять кури. Руслам грає на барабані. Понад дорогою росте розлоге дерево. На дереві рожевіють черешні. У парку ростуть берези та явори. В Одарки гарні сережки. Ми наварили вареників. Горобець, ворона, сорока та жайворон — це пернаті. У корови великі роги. Кухар працює на кухні. Артист працює в театрі. Гарбуз росте на городі. Гарні зачіски робить перукар. М'ясо перекрутили на м'ясорубці.

 Другий варіант

На траві лежать дрова. У Петра багато друзів. У Марійки є мотрійка. У вазі айстри та інші квіти. У трамваї сидять троє. Трамвай і тролейбус — наземний транспорт. Метро— підземний транспорт. Завтра ми підемо до театру. Матроси тягнуть трос. Інші матроси йдуть по трапу. Трубач грає на трубі. Друзі несуть відра.

***

Я люблю правду. Лесина праска дуже гарна. На полі зійшло просо. Олег сказав Наталці:"Привіт". Василько знайшов дротика. Ми несемо прапорці. У мами є праска. Мі любимо рідну природу. Прокіп приніс окріп. Прокіп прийшов, сказав: "Привіт".

***

На кущах з'явилися бруньки. Кобра — небезпечна змія. Брусниця — смачна ягода. У дівчинки яскрава брошка та гарний браслет. Даринка загубила брошку в ягодахбрусниці. Бравий солдат іде додому. Бравому солдатові вигукували: "Браво!"

***

Кран піднімає вантаж. У криниці холодна вода. Мама купила вівсяну крупу. Малюк голосно кричить. Краби живуть на дні моря. У Марійки гарна книжка. Вчительк намалювала крейдою кружечок, квадрат і трикутник.

***

Грицько прокидається рано. Граки прилетять, коли буде тепло. У вазі лежать смачні груші. В лісі багато грибів. Тамара зачісує волосся гребінцем. Гребінець гарний, червоний. У коня густа грива. На столі гарний кришталевий графин. Груші та гриби лежать у кошику.

***

Груші, абрикоси, персики — це фрукти. Хлопчик написав цифру 3. У вазі стоять хризантеми.

 

Чистомовки

 

Перший варіант

Ра-ра-ра — висока гора.

Ри-ри-ри — побіжи з гори.

Ру-ру-ру — стрибає кенгуру.

Рус-рус-рус — чорний сажотрус.

Реза-реза-реза — росте береза.

Рок-рок-рок — зелений огірок.

Реники-реники — смачненькі вареники.

Рона-рона-рона — каркає ворона.

Ар-ар-ар — працює санітар.

Ир-ир-ир — продає квиток касир.

Ер-ер-ер — прийшов електромонтер.

Вар-вар-еар — новенький буквар.

Гур-гур-гур — на дереві снігур.

Дор-дор-дор — червоний помідор.

Орт-орт-орт — спекли святковий торт.

Орж-орж-орж—смачний у мене корж.

Ирта-ирта-ирта — стоїть велика скирта.

Арф-арф-арф — купили шарф.

Арта-арта-арта — дерев'яна парта.

Другий варіант    

 

 

 

Тре-тре-тре — лезо гостре.

Тра-тра-тра — висока трава.

Тро-тро-тро — ходить метро.

Три-три-три — цвітуть айстри

Трос-трос-трос — іде матрос.

Дро-дро-дро — велике відро.

Дра-дра-дра — тепла ковдра.

Дру-дру-дру — бачу видру.

Дри-дри-дри — цікаві кадри.

Дрі-дрі-дрі — люди мудрі.

 

Вірші

 

Ромашки рвати ми ходили

Над річкою в рясній траві.

І раптом равлика зустріли

Із ріжками на голові.

                (Наталя Забіла)

 

Рак від берега задкує,

Рибка лин над ним кепкує:

• Рак забрів в очерети,
•  Річку думав перейти.

                (Олександр Кононвико)

 

Тигреня весь день ричить.

Який звук сьогодні вчить?..(Р-р-р)

 

Гарно грати дітворі

У просторому дворі.

Гамірлива дітвора

На весь двір кричить: "Ур-р-ра!"

 

Став баран серед дороги

І підняв бундючно роги.

Я кажу: — Привіт, баране! —

А він бух мене рогами!

Ти до нього — чемно, мило,

Та дурило — то дурило.

 

Був і буде некультурним —

Краще й не вітайся з дурнем!

                (Дмитро Павличко)

В горішнику горішина

Горішками обвішана

Оришко і Тимішко

Струшують горішки.

                 (Грицько Бойко)

 

Бурчить собі сестричка -

Така у неї звичка.

- Надворі, - каже, - вітряно,

І платтячко невипране,

І росяна травичка,

І гратись неохота... -

Це знову на сестричку

Напала вередота.

             (Тамара Коломієць)

 

Бором брів бобер до брата

Борошна собі набрати,

Бо бобриха й бобренята

Будуть бублі виробляти.

           (Василь Кравчук)

 

Білий гриб-боровик

В глицю заховався.

Ні очей, ні вушок –

Лише капелюшок.

               (Олег Орач)

 

Ніколи не хвались

Хвалився кіт, що він у брід

Дніпро перебреде.

Та як пішов — то й не прийшов:

Нема кота ніде.

І ти ніколи не хвались.

Коли не можеш — не берись.

             (Платон Воронько)

 

Роса

Ой краса! Ну й краса!

Вранці випала роса:

На деревах на траві,

Навіть на камінчиках

Всі краплини, як живі,

В голубих промінчиках.

Сяють, усміхаються,

Скрапують, зливаються.

І радіють на листках,

І вкривають сріблом дах...

 

Рак ранесенько проснувся,

В черевички гарні взувся.

Срібна рибка пропливала –

Рибка рака не впізнала.

Рак розсердився, роззувся

 І додому повернувся

 

Мурлика муркоче

Морозива хоче.

Мурлико руденький.

Замерзнеш, дурненький!

                   (Грииько Бойко)

Ворона

Що ворона поробляє?

Третій день казки читає

І каркоче тишком-нишком:

- Це якась погана книжка!

Все про вовка, про лисицю,

Про кота, про рукавицю,

Навіть є про жабу трошки,

Є ще про Котигорошка

І про змія, що літає...

Лиш про мене тут немає.

          (Геннадій Літневський)

 

Рибку Мурчик дуже любить,

Разом з нами її вудить.

Роман вудку витягає -

Рибку кіт ураз хапає.

 

Запитала риба рака:

    -Де ти, брате, зимував?

    -Я, сестриця-молодиця,

    У корчах хатину мав!

 

Дубові дрова дід рубає

В дворі під деревом старим,

А дітвора допомагає

Носити дрова з двору в дім.

 

Чуки, чуки, чукарики!

Кортять Насті сухарики

Хрумкає Настя сухарі хрумчасті.

            (Грицько Бойко)

 

Юра рибку упіймав,

Гриць картоплі накопав,

Петрик із кринички

Наносив водички,

А маленька Юля

Принесла цибулі,

Кропу і петрушки –

Зварить мама юшку.

 

Рожевий ранок розбудив

Ромашку, рибку і Русланку.

А навкруги багато див!

    -Вставайте! Доброго вам ранку!

 

Рак рачкує до крамниці,

Щоб купити рукавиці.

Продавцю товче своє:

    -Раковиці у вас є?

Лічилки та дражнилки

 

Хобре - бобре, заховайся добре,

Бо як знайду, шкуру злуплю:

Піду до Івана робити барабана.

 

Лічилки

Котилася торба

З високого горба.

А в тій торбі

Хліб-паляниця

Кому доведеться,

Той буде жмуриться.

 

Мидір, Сидір та Каленик

Збудували тут куреник.

У куренику сидять,

По варенику їдять.

В нас вареників немає.

Хто жмуритись починає?

 

 Раз, два, три, чотири, п'ять

Ти, Васильку, вийди, сядь.

Будем далі рахувати,

Щоб у піжмурки пограти.

 

Катерина та Андрій

Сварилися за щавій.

Катерина, бач, Андрію

Не давала щавію.

 

 

 

 

Что такое дисграфия?

 

Вы встречали такого ребенка? Вы держали в руках подобную тетрадь? Вы задавали себе такой вопрос? Думаю, да. Ответ на него вы найдете ниже. Плохой почерк — это первый звоночек, первый крик души: «Помогите! Не получается! Не справляюсь с чистописанием». И не нужно на это закрывать глаза.

Встречаются дети, которые стараются изо всех сил, а грамота не дается —хоть плачь! Ошибок много, причем несусветных: ядлоки вместо яблоки, рбат вместо брат. Даже под ударением пишут не то, что положено. В диктантах дети не используют заглавные буквы, знаки препинания. У них ужасный почерк. И часто клеймо нерадивого ученика отбивает у ребенка желание учиться, товарищи дразнят, мама расстроена... А вдруг мы потеряли великого ученого историка или математика! Ведь в этих областях ребенок прекрасно успевает. Эта беда имеет название — дисграфия. Поэтому важно вовремя разобраться, что причиной ошибок является вовсе не невнимательность.

Если заглянуть в историю, многие великие люди страдали дисграфией. Изобретатель электрической лампочки Томас Эдисон был настолько безграмотен, что в 12 лет его исключили из школы. Физиков Майкла Фарадея и Альберта Эйнштейна считали в школе непроходимыми тупицами, потому что они очень плохо писали. Идиоме ОК мы обязаны еще одному великому дисграфику — президенту США Линдону Джонсону. Визируя документы, он ставил на них буквы О. К., что должно было обозначать «все правильно»: никак не мог запомнить, что слова а11 соrrесt начинаются не с О и К, а с А и С. И сейчас эта ошибка осталась, звучит она как первый признак американизма.

Великая Мерлин Монро путала сходные по звучанию буквы, очевидно имела сложности с фонематическим слухом. Блестящий актер Том Круз путает буквы, похо­жие по начертанию.

Но из дисграфиков могут получиться не только ученые, актеры, президенты, но и писатели. Редакторам приходилось много попотеть над блестящими детективами Агаты Кристи. Первые рукописи Андерсена возвращали из-за отвратительного почерка и чудовищного количества грамматических ошибок с пометкой«Это издевательство над датским языком».

Это люди, которые не зацикливались на проблеме письма, почувствовав свой талант, воплотили свои мечты в жизнь, невзирая ни на что.

Как происходит процесс письма? Сначала мы произносим звук. Услышав его, отбираем нужную фонему, потом вспоминаем, как она пишется, а потом производим написание. Причиной возникновения дисграфии становится малейший сбой в этой программе. То есть ребенок должен иметь правильную речь, удовлетворительный ре­чевой слух, развитую моторику и особое зрение на буквы. Иначе овладеть письмом он не сможет.

В письменных работах дисграфиков наиболее часто встречаются ошибки, связанные с нарушением произношения отдельных звуков. Отсутствие или замена их в устной речи отражается и на письме (шапка — сапка, лампа — вампа). Вот почему очень важно до начала звукового анализа поставить ребенку произношение всех звуков речи.

При нарушении фонематического слуха ребенок заменяет звонкие на парные глухие, шипящие — на свистящие и наоборот. Пытаясь заменить недостатки слуха ощущением позы губ и языка, ребенок путает звуки: [о] — [У]- [Р] — [л1, [й] — [л']. Владея ограниченным запасом слов, ребенок их искажает на письме пропусками или заменами букв, раздельным написанием приставок и слитным написанием слов с предлогами.

Недостаточная сформированность грамматического строя речи ведет к искажениям в согласовании слов в предложении.

Для дисграфии характерно застревание на каком-то звуке (за зомом росла мамина) или предвосхищение (дод небом лолубым).

Отдельные буквы могут быть неправильно ориентированы в пространстве (путают похожие по начертанию буквы р — ь, з — э), могут не обратить внимание на лишнюю палочку в ш или крючок в щ, перепутать высоту палочек в буквах- м — ш, ш — т, н — п, и — л.

Случается и зеркальный характер письма. Чаще всего это признак явного или скрытого левшества.

Конечно, все дети совершают то или иное количество ошибок на начальном, этапе формирования письма. Ведь совершенствование всех составляющих этого процесса заканчивается на десятом—одиннадцатом году жизни. Поэтому наличие таких ошибок у ребенка не всегда указывает на дисграфию. При дисграфии ошибки носят стойкий характер. В том случае, когда они единичны, следует искать причину в незнании грамматических правил.

Если же все-таки это дисграфия, не стоит закрывать глаза на проблему. Нужно попытаться ему помочь. Отправить ребенка к логопеду? Да, нужно. Но сделайте это правильно. Если просто сказать: «Ты плохо пишешь — иди заниматься с логопедом»,— у ребенка сразу возникнет ощущение ущербности («все гулять, а я заниматься, значит, я хуже всех»), И в таком подавленном настроении ребенок придет к логопеду. Будет он заниматься? Нет. Ребенка не нужно унижать. Он не виноват, что он такой. Следует просто объяснить, что он не плохой ученик, он особенный. Скажите, что вы хотите помочь ему получить высокую оценку по языку.

Детям с дисграфией придется постараться на занятиях с логопедом. Кому-то понадобится год, а кому-то и три. Но программа ждать не может — это понятно. Поэтому для дисграфиков должны быть небольшие льготы, которых остальные дети не заметят.

1. Не вызывайте такого ребенка к доске для выполнения письменного задания, чтобы одноклассники не смеялись над его ошибками. Найдите альтернативу

2. Дайте индивидуальное задание, пусть выполнит его на отдельном листке, за первой партой.

3. Не заставляйте много раз переписывать домашнее задание. Это поселит неуверенность и увеличит количество ошибок.

4. Не давайте упражнения на исправление изначально допущенных ошибок, так как дисграфики обладают хорошей зрительной памятью и невольно запоминают неправильное написание слов.
5. Не исправляйте ошибки красной пастой! «Красная работа» — это психологическая травма для ребенка. Оценивайте простым карандашом, черной или зеленой пастой.

А что делать с диктантами? Конечно же писать, но очень медленно. На написание диктантов в 150 слов нужно затратить не меньше часа. Почему так долго?

1. Текст читаем целиком. Спрашиваем, какие орфограммы есть в диктанте.                         Если ребенок не может ответить. Подсказываем.

 2. Читаем первое предложение. Спрашиваем о наличии запятых.

 3. Пусть ребенок проговорит по буквам одно-два сложных слова.

 4. И только потом, после двух-четырехразового прочтения, предложение по частям записывается с прого-вариванием вслух всех особенностей произношения и знаков препинания.

Исходя из этого, приходим к выводу, что написание диктанта должно быть индивидуальным.

Конечно, диагноз «дисграфия» можно поставить только ребёнку - школьнику. Но это совершенно не означает, что она возникла в школьные годы. Причины, которые привели к дисграфии, были раньше. Ребёнок, столкнувшийся с этой проблемой в 10 лет, приобрёл её не в 7 и даже не в 5 лет, а намного раньше.

Известно, что любую болезнь легче предупредить, чем вылечить. Так же дело обстоит и с дисграфией. Если в детском саду нет логопеда, родители недостаточно внимания уделяют своему малышу, задачей воспитателя будет заметить такого ребенка и сказать родителям (возможно даже несколько раз) о том, что ребенку нужна квалифицированная помощь.

Да, есть родители, которые прибегают к логопеду с полуторагодовалым ребенком и говорят: «научите его говорить [С]». Есть такие, которые требуют занятий с логопедом: «У знакомых трехлетний ребенок рычит, а нашему три — и никак!» Это гиперопека. Она не нужна. Но гораздо хуже, когда ребенок идет в школу, не умея произносить шипящих, а родители твердят: «Выговорится».

Ребенку дается шанс выговориться, но только до 5 лет. И если этого не произошло, есть причины, которые нужно устранить. Причины бывают разные, их много, встречаются и тяжелопреодолимые. Но порой сами взрослые, подражая неправильному произношению ребенка, лишают его возможности слышать правильную речь, сравнивать ее с неправильной, лишают необходимости преодолевать отличия. У ребенка вполне естественно созревает вопрос: «Зачем говорить по-другому? Меня все понимают, я себя понимаю. Можно и не стараться».

Поэтому, услышав сюсюканье от окружающих ребенка людей, узнав о проблемах в семье, следует предупредить о возможных последствиях.

Случается и такое, что ребенок умеет, но не хочет говорить правильно. Ребенок не желает становиться взрослым, ему очень нравится быть маленьким: «Что меня ждет в будущем? Бесконечные домашние задания, над которыми буду мучаться, как моя старшая сестра? Потом женюсь и буду с женой ругаться, как мама с папой? Не хочу! Мне и так неплохо». Это психологическая проблема, которая обязательно скажется на письме.

Что в таком случае говорят воспитатели? «Ваш ребенок—ваши проблемы». Это неправильно. Нужно рассказать родителям не о существующих проблемах, а о тех, которые ожидают ребенка в будущем.

Вы скажете, многие взрослые люди не произносят тот или иной звук, но на письме это не сказывается. Почему? Потому что это неумение компенсировано отличным фонематическим слухом, прекрасной ориентировкой в пространстве. И если поставить звук может только логопед и только в индивидуальном порядке, то развитием фонематических процессов и ориентировкой может заниматься и воспитатель.

Над развитием этих процессов нужно работать с детьми не день, не два и не месяц.

Это очень сложные процессы, развивать которые следует годами. Не обязательно в форме занятий, в группе, за столом. Можно играть в помещении и на улице в различные игры, развивающие слуховое внимание и пространственные отношения.

Например, отправьтесь с детьми в поход. Расскажите, что нужно рисовать карту, чтобы не заблудиться и найти обратную дорогу. Зная ребенка, который может ошибаться, сделайте его главным помощником. Именно он будет подсказывать и рисовать направление движения. Именно он скажет, куда повернуть, чтобы не сбиться с пути.

Нарисуйте вместе с детьми план группового помещения. Пусть они вам подскажут, что где стоит, отобразят мельчайшие детали в плане. Когда все разберутся в этой карте, спрячьте игрушку и укажите место ее расположения на карте. Пусть дети по очереди или маленькими подгруппами поищут ее.

Организуйте подобную игру на улице. Отправьтесь искать клад! Это очень понравится детям. Оставит много впечатлений. А значит надолго отложится в памяти, как шли сначала прямо, потом повернули направо, а потом ошиблись и забрели в тупик          пришлось повернуться назад.

Такие задания станут отличной профилактикой оптической дисграфии.

Можно поиграть в развивающие настольные игры. Например, ассоциации или геометрическое лото.

 

Ассоциации

 

У детей — большая картинка с изображением чего-либо. Например, гусеница. И много мелких картинок. К данной гусенице подойдет змея. На слона похож пылесос, вертолет похож на стрекозу.

 

Геометрическое лото

 

У детей — большие карты, на каждой из которых геометрическая фигура: круг, квадрат, прямоугольник, овал, треугольник. Логопед показывает картинки с нарисован­ными предметами (арбуз, мяч, шарик, яйцо, крыша дома, книга, шахматная доска). Изображение предмета ребенок должен положить на карту с похожей геометрической фигурой.